Подія в літературі

Гучна подія: рецензія на книгу Володимира Лиса "Століття Якова".

То був шум якогось незнаного старого дерева, що єдине шумить серед тихого-тихого лісу".
В.Лис

Дерево з глибоким корінням та розкішною кроною. Дерево, не схоже ні на сусідні трухляві дуби, ні на молодих пихатих кленів. Дерево, яке шумить серед тихого-тихого лісу сучасної української літератури, що поріс будяком пустопорожніх переживань безликих героїв та "глибоких" саморефлексій сучасних авторів, надмірно приправлених натуралізмом та нецензурщиною. Треба лише трохи прислухатись (себто придивитись), як відразу розумієш, що ніякий це не шум. Це спів. Неповторний та виразний.

Володимир Лис - людина вже досить відома сучасному українському читачеві. Уродженець Волині, шістдесятирічний автор веде активне творче життя: спочатку як журналіст в редакції газети, а потім як драматург і прозаїк. П'ять його п'єс було поставлено в різних театрах України і на радіо. Лис - учасник багатьох літературних конкурсів. Три роки тому став переможцем Першого Всеукраїнського конкурсу радіоп'єс. Двічі отримав Гран-прі конкурсу "Коронація слова": у 2008 за роман "Острів Сильвестра"; і цього року - за "Століття Якова".[L]

"Століття Якова" - гучна подія у житті сучасної літератури. Це стовідсотково не та книга, яку можна прочитати та забути. Ні. Вона залишається десь глибоко у тобі, на самому дні, як отой цвіркун у хаті старого Якова. Бува замовкне, сховається. А потім, через деякий час, чуєш... і знов цвіркотить.

До того ж, переможця "Гранд Коронації" вже встигли охрестити найкращим романом десятиріччя. А чимало відома українському читачу Оксана Забужко, котра входила до складу журі, не втрачала жодної можливості розхвалити "Якова" усюди, де лише тільки можливо.

"Література - це сенс мого життя, - мовить Лис, - це можливість висловитися про цей світ. Працюючи все життя в журналістиці, не завжди вдавалось писати ті матеріали, які хотілося. У літературі є можливість завжди буди чесним, висловлювати свої думки."

В романі, часопростір якого розтягається на все 20-те століття, йдеться про нелегку долю (а буває по-іншому?) діда-поліщука Якова, що поволі доживає свій вік, на голову - а точніше на макову грядку якого, наче з неба, падає дівчинка Оленка, товаришка старого по самотності, і викликає в нього хвилю спогадів.

Разом з ним, автор пропонує пережити найсильніші відчуття та найглибинніші переживання, притаманні людині. Перше кохання, викрадення нареченої з-під вінця, військова служба, кохання до польської панянки, війна, полон, радощі та розчарування - весь цей нестримний вир захоплює старого Якова, а разом із ним і читача.

Роман Лиса - це не просто чудова і гарно написана історія, це справжній "трактат людинознавства" (якщо оперувати поняттями М. Горького). Він розкриває проблематику та пафос пізнання найсокровенніших глибин людської душі. Любити або ні, справа ваша. Читати ж - обов'язково. З якою б метою читачі не відрили цю книгу - для відпочинку або у пошуках філософського каменю, - вони залишаться задоволеними.