Між совком і українством

Рецензія на роман Сергія Жадана "Ворошиловград".

Скажу чесно: цей роман мого земляка Жадана я взявся читати, сподіваючись на те, що автор написав його саме про моє рідне місто Луганськ (колишній Ворошиловград).

Але сам я швидко зрозумів, що "Ворошиловград" написаний зовсім не про моє місто, і це мене, відверто кажучи, спочатку дещо розчарувало. Але я не кинув читати далі й невдовзі зрозумів, що Луганськ (а він був уже саме Луганськом під час описаних Жаданом у книзі подій) у романі - це ментальне протиставлення внутрішньому світові головного героя роману Германа, і не більше того.

Його дія насправді відбувається в районому центрі південно-східної Слобожанщини - Старобільську, який із волі сталінських керманичів був приєднаний до проросійського за своїм духом культурного центру східного Донбасу - Ворошиловграда.

Це були ментально майже повністю протилежні світи, і Сергій Жадан чітко дає це зрозуміти вдумливому читачеві в тих небагатьох рядках роману, коли згадує про обласний центр того містечка, де відбувалися події "Ворошиловграду".

Мені це було особливо цікаво, тому що я все своє свідоме життя прожив по той бік жаданівського світу, про існування якого у свої юнацькі та молоді літа взагалі лише здогадувався. Ми, діти русіфікованих червоними совєтами міст Донбасу, дивились тоді на природних українців, які споконвіку жили за кілька десятків кілометрів від нашого Ворошиловграда, як на прибульців з інших світів.[L]

Їхні дідусі та бабусі, які торгували в нашому місті насінням та іншим сільскогосподарським крамом, здавались тоді нам малокультурними представниками ще дорадянської доби. Але мене особисто вже тоді вражала їхня природня доброта та неадекватна любов до нас - дітей, які трохи не відверто глузували з їхньої мови, старості та вбогого вбрання.

Їхні підлітки майже повністю заповнювали щороку наші чисельні міські ПТУ, де відразу намагалися перейти на російську, і від того розмовляли жахливим суржиком. Ми, звісно, зневажали їх за це, називаючи при цьому не інакше, як "жлобами" та "шакалами", і били при першій-ліпшій нагоді.

Ми не бачали нічого спільного між ними всіма і героями з творів української літератури, яку нам викладали в радянській школі.

Час вельми об'єктивно розсудив два наші світи. Якщо з їхнього повиходили Василь Стус, Іван Дзюба, Микола Руденко, Іван та Надія Світличні, Василь Голобородько і той-таки Сергій Жадан, то з нашого - тільки януковичі, клюєви, єфремови, левченки, рибаки та голенки.

Автор "Ворошиловграду" ніде у своєму творі не декларує патріотизм, а тим більше націоналізм своїх героїв. Він досить скептично ставиться як до політики взагалі, так і до всіх політиків зокрема. Любов до рідної землі у Германа, Кочі, Травмованого, Ольги та інших криється глибоко в їхніх генах і не потребує ні на які гучномовні заяви, промови тощо. Ця любов проявляється в їхніх характерах, взаємовідносинах між собою та представниками іншого антиукраїнського за своєю суттю світу.

Вельми показовим у цьому плані є епізод, коли Герман випадково потрапив до літерного потяга, який курсує вночі між кількома тупиками в його рідному краї. Його начальник, коли підлеглі привели до нього Германа як небажаного свідка їхніх чорних справ, що кояться в тому потязі, намагався схилити головного героя роману на свій бік погрозами й солодкими обіцянками. При цьому той начальник весь час висловлював своє нерозуміння того, чому Герман та його земляки "так тримаються своєї землі, яка насправді нічого не варта". Справа скінчилася тим, що голодний Герман відмовився від обіцяного йому шашлика зі щойно зарізаної вівці і зійшов з потяга.

На мій погляд, це вельми промовиста алегорія щодо відносин більшовицької влади з українським селянством наприкінці 20-х років минулого сторіччя, які закінчилися Голодомором. Головний герой "Ворошиловграда" свідомий цього історичного досвіду свого народу і вже ніколи на купиться у своєму житті на солодкі обіцянки диявола.

Взагалі ж цей роман Сергія Жадана, як на мене, може стати тією соломинкою для багатьох громадян сучасної України, яка, врешті-решт, допоможе їм перейти бурхливий Рубікон між совковою свідомістю та українством.