Хто був правий?

Рецензія на роман Василя Шкляра "Залишенець. Чорний Ворон".

Промайнуло вже стільки часу, і зараз легше зрозуміти, хто був правий у тій страшній війні, але й нині так непросто читати роман "Чорний ворон" відомого українського письменника Василя Шкляра. Оповідання про одну з найдраматичніших сторінок історії України, такої, яку хотів би бачити кожен справжній українець, і такої - що немає слів, щоб не заплакати від жалю. Недаремно цей роман отримав назву "залишенець", бо кожен з тих справжніх героїв та патріотів, на жаль, був залишенцем у власній же країні. Та мабуть, найстрашніше, вже зараз, тепер, усвідомлювати, що багато з тих, хто віддали своє життя, чиї правнуки зараз могли би піднімати на ноги незалежну Україну, загинули-так героїчно, та іноді безглуздо.

У романі описані події, починаючи з часів революції, та до 1923 року. Головним героєм є отаман Української повстанської організації - Чорний Ворон, який із своїми товаришами боронили Україну від радянської окупації. У творі декілька сюжетних ліній, які потім переплітаються в одну. Я б не називала цей роман суто історичним, це розповідь не тільки про події того часу, це перш за все книга, пронизана гострими почуттями - людей, що хотіли жити, але будувати при цьому не оте світле майбутнє, що так безапеляційно пропонувала радянська влада.

[L]Реалістично та у дусі того часу змальовані побут та звичаї. Дуже вражаючі факти викладені в романі - від яких дибки встає волосся, наприклад, про те, що радянські офіцери не боялися ані Бога, ані чорта і вкрай принизливо відносились до людей божих, руйнували монастирі, ґвалтували послушниць. Автор також з великим хистом підійшов до викладення діалогів, лише деякі вставки були зроблені на мові оригіналу - в донесеннях радянських офіцерів, інші ж російськомовні слова були просто про дубльовані по-літерно українською мовою.

Роман "Чорний Ворон" Василь Шкляр писав 13 років, при цьому факти, викладені в творі, описані на глибокій документальній основі. Весь цей час автор консультувався в істориків та перечитав безліч архівів того часу. А спонукала на написання цього твору власна трагедія Василя -у Холодному Яру загинув його дід, який носив бойове ім'я - Чорний Ворон. Не про діда вів мову письменник, проте описав події, де брав участь інший отаман - теж Чорний Ворон, який так само, як багато інших, воював до останнього подиху, до останнього биття серця, бо це серце належало Батьківщині. Звичайно, зрадники були і серед тих, хто бився за вільну Україну - у когось не витримували нерви, хтось підкупився омріяною волею, когось залякували розправою з ріднею.

У романі ніжно підкреслена чуттєвість відносин між Тіною та головним героєм історії, коли гортаєш сторінки, так і хочеться побачити щасливий фінал їх історії. Хочеться вірити, що останній залишенець все таки зустрівся на іншому боці Збруча із коханою Тіною, і народили вони здорових діток, та чи були до кінця щасливими - невідомо. Бо жити довелось не в тому світі, яким вони марили і за який ладні були віддати життя!

"Усе минає, крутиться-віється, та потім на коло своє вертається, думав крізь сон старезний ворон, що ночував у розсосі петрівчаної груші, теж такої старезної, що сієї весни лиш де-не-де виключила зав'язь."

Та найбільший сумний осад залишає не стільки оповідання трагічних часів революції, скільки усвідомлення того, що багато речей, за які воювали до останнього ці залишенці, не змогли змінити життя вільної України на краще.