Зазираючи в душі

Зазираючи у душі… Рецензія на книгу Володимира Діброви “Правдиві історії”.

"Правдиві історії" Володимира Діброви - збірка оповідань, написаних у різні часи і на різні теми. Проте кращої назви для цієї збірки годі й придумати. Це дійсно - Правдиві історії. Про людей, що поряд. Про людей, що в нас самих.

На перший погляд, від оповідань не доводиться очікувати нічого надзвичайного: непомітні назви ("про молодят", "про двох друзів і двох подружок", "про жінку, яка чекала на автобус"), опис цілком буденних ситуацій на початку (приїхали двоє друзів на дачу, жінка чекала на автобус, молодята подали заяву про шлюб).

Але це - лише мапа сайту. З гіперпосиланнями. Мандруючи по ним, ми зазираємо в глибини душі персонажів, спостерігаємо за їх долею, знайомимось з різними течіями "життєвої філософії". І впізнаємо - себе, знайомих, суспільство, ставлення суспільства і до суспільства. Впізнаємо підсвідоме прагнення Світла, Захисту, Вищого; впізнаємо стан, коли з дна душі піднімається накопичений осад, все стає каламутним, і не добереш - куди йти до Світла, чи існує воно взагалі?

[L]Кожному з зображених у оповіданнях персонажів (як і кожному з нас) доводиться мати справу з подібними питаннями, більш або менш усвідомлено "коливатись між Небом і Землею".

Прикметно, що коротко охарактеризувати персонажів не вдасться: кожен з них хороший, і поганий; комічний і драматичний; карикатурно-схематичний і глибокий. Все, як у житті. А от настрій практично усіх текстів (і сприйняття життя автором?) - спільний. Гіркувата іронія з присмаком надії. Котра, мабуть, залишається після пекучих сумнівів і пошуків.

Мабуть, тому від текстів важко відірватись. Проте відклавши - не хочеться знову брати в руки. Щоб надії лишалось більше.

Катерина Листван, Київ-Житомир, читачка сайту Бі-Бі-Сі Мій Світ