Тарас Антипович: уся ця держава - це злочин

Письменник Тарас Антипович написав роман "Хронос", який спочатку скидається на фантастичний, хоча приховує в собі алюзію на сучасне суспільство, зациклене на засобах технічного прогресу, та державу, потонулу в корупції.

Як сказав зазначив видавець книги, Іван Малкович, вона має неймовірну кінцівку, а сам автор не приховує, що звернувся до теми духовності та бога.

- То про що ж ця книга?

- "Хронос" - це фантастичний роман, який має подвійне дно. Один рівень – універсальний, на ньому читач може прочитати фантастичний екшн. Але є рівень, на якому український читач побачить саме алюзії до українських реалій, в яких ми вже живемо зараз.

Тобто, це те, що відбувається вже зараз, і його нескладно дешифрувати. Власне, вся дія починається з винаходу нової технології, яка дозволяє забирати з людського організму біологічний час, або повертати його в людський організм, тобто, міняти вік. І саме доля цього винаходу розвивається за закономірностями корумпованого суспільства, в якому ми живемо вже зараз.

- Що таке "хронос" взагалі?

- "Хронос" для мене – це божок часу, в першу чергу, технологічний божок. Такими божками люди заміняють бога зараз. Ми молимося на ай-поди, ай-фони, леп-топи, а тут просто в романі з’являється новий божок. Це темпоральна технологія, це новий божок, який обожнили самі люди, власне. І протиставлення цього нового божка і справжнього бога для мене важливе.

- Тобто все, на що люди витрачають час зараз і, тим самим, відходять від чогось духовного, чи як?

- Так. "Хронос" - назва полісемантична. Тут і бог часу, і жадоба часу, і, з рештою, сама хроніка, тому що роман побудований як хроніка. Але, в першу чергу, це саме технологічний божок часу, на якого моляться люди. Зараз ми молимося переважно на бабло, бачачи перед собою - замість будь-яких ідей ідею збагачення.

Людство зациклене зараз на грошах. Я створив фантазію, в якій час вже дорожчий за гроші і час є міцнішою валютою. Заради нього ламаються долі, трансформуються цілі суспільства…

Чиновники - як діти

- Окрім алюзії на технологічний прогрес, багато хто вбачає деякий політичний аспект у ваших завуальованих образах. Особисто я помітив таку фразу "Уся ця держава – це один великий злочин". Що ви хотіли сказати цим і як, на вашу думку, це сприймуть?

- Так, справді герой в одному місці каже, що ця держава – один великий злочин. Мається на увазі держава - як державна система. Злочин є її суттю, основною, тому що всі, хто вибивається туди - на гору, займаються переважно тільки самозбагаченням. Брешуть, крадуть, у декого руки в крові і так далі. Це світ, в якому ми живемо вже зараз, і, на жаль, цим світом правлять переважно мерзотники. Так складається…

- Це наша країна чи географія ширша?

[L]- Це і наша країна і, з рештою, більша частина світу, як мені здається. Тому що Україна в ряду африканських країн може стояти як такий пік позитиву, але на тлі Європи ми самі - Африка. І в той же час є багато диктаторських режимів, страшніших за наш, такий квазідемократичний режим. Тому ідеться про більшу частину світу, я думаю. Але й про Україну передусім.

- Очільник цієї країни, хай і неназваний, в вашому творі з’являється в образі розбещеного вередливого дитяти. Поясніть цей образ.

- По-перше, ці можновладці в романі "Хронос" мають змогу змінювати свій вік, і вони граються. Він вперше з’являється як дітвак, а закінчує свою долю персонажа вже в старечому віці. Але цей образ розбещеної дитини важливий, тому що наші чиновники найвищого рангу переважно поводять себе, як діти. Вони міряються машинами, квартирами, дачами, будують собі хороми – це все дитяча гра в кубики. В кого більше, в кого крутіше і так далі.

За цим всім вони не бачать просто ні якихось перспектив держави, ні потреби ці перспективи шукати, вибудовувати якісь стратегії. Вони живуть одним днем, як живе дитина. Вони не думають взагалі про майбутнє, і їхня межа мрій, їхній горизонт на дитячому рівні, на рівні тому, що я хочу отакі кубики і я хочу отаку машинку. Все, на тому все закінчується.

Сюжет є ключовим

- Від людей, які вже прочитали цю книгу, я чув таку фразу, що ось, мовляв, нарешті в українській сучасній території з’явилась книга, в якої є сюжет. Наскільки важливим для вас є саме сюжет, сюжетна лінія, фабула?

- Сюжет для мене є ключовим. В принципі, я з дитинства люблю історії, і мені найважливіше, щоб цей сюжет захоплював, затягував до себе і я вже й сам намагаюся читати тільки сюжетні речі. Мене не чіпляють різні потоки свідомості, це все уже не те.

Сучасна проза, на моє переконання, повинна давати отакі лаконічні м’ясисті сюжети, написані економно і разом з тим з внутрішньою експресією. Щоб ці сюжети давали емоції читачам, збурювали якісь, може, бажання полемізувати, ще щось.

Я намагаюся сам з отаких от міцних сюжетів будувати мозаїку роману. Роман мозаїчний. Він складається із багатьох новел, в кожній свій сюжет. Але всі ці новели складають картину суспільства.

- Діти-мажори, розбиті автомобілі, спотворені люди, спотворені долі, брудне довкілля – все це дещо гнітить, і важко очікувати, читаючи цю книжку, що буде хеппі енд. Але, як висловився ваш видавець, Іван Малкович, кінцівка насправді вражає. У вас був початковий задум вразити цією кінцівкою чи ви почали писати книгу, ще не знаючи, чим вона закінчиться?

- Ні, коли я сідаю писати книжку, я обов’язково знаю початок і кінець, і тому я знав, що такий фінал неминучий. І цей фінал якраз найбільш дискусійна тема. Частину інтелектуальних читачів він не задовольняє.

Вони чекають, в першу чергу, технологічного чогось, раціонально обґрунтованого, а я вклав туди трансенденцію, бо для мене важливий момент протиставлення технологічного божка із, власне, споконвічним богом.

Фото granetska.net.ua, gazeta.ua.