Леся Воронина: Сміливий не той, хто декларує свою сміливість

Українська дитяча письменниця Леся Воронина, чия книжка "Таємне товариство Боягузів та Брехунів" увійшла до короткого списку "Книги року ВВС-2012", і сама найбільше любить дитячі книжки.

Вона зізнається, що, коли пише, уявляє, яку б книжку сама хотіла прочитати у віці 12-14 років.

- Як Ви у трьох реченнях можете розповісти, про що Ваша книга?

- Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть з найстрашніших і найзагрозливіших синьомордів сміятися. І про те, що дуже корисно думати.

- Як би Ви самі визначили її жанр?

- Це пригодницько-фантастично-детективна історія.

- Опишіть, яким Ви уявляєте свого читача: його стиль, звички, інтереси, вподобання?

- Розумний, веселий, дотепний, трішки сором'язливий і допитливий.

- Ця книжка для дітей виключно?

- Для підлітків і для дуже розумних дітей. З тих, що я отримувала листи, це був і дев'ятирічний хлопчик і 14-ти, та навіть 15-річна дівчина. Вони зовсім різні.

- Чому Ви обрали саме синіх жаб на роль прибульців? Вони щось символізують, чи Ви просто жаб не любите?

- Я дуже позитивно ставлюся до жаб, а у книжці це ж були синьоморди. Це були сині прибульці, які хотіли заразити вірусом страху, вони були бородавчасті, вони були люті, вони ласували комахами. Але ж ви розумієте, що у синьоморді закладений подвійний зміст.

- Можете пояснити?

- Розумієте, коли я пишу, мені має бути цікаво те, що я пишу. Напевно, я роблю це тільки через те, що я уявляю, яку б книжку я хотіла прочитати у віці від 12 до 14 років, але присутня тут і я доросла, і коли я постійно чую про різні огидні, дуже несимпатичні мені справи синьомордів, які нас тепер оточують, вони мимоволі просочуються в мою книжку/

І зробити їх симпатичними, милими, вродливими я не могла, тому я зробила противнючу, пузату - це головний синьоморд - бородавчасту жабу, ще й синього кольору. Це мій спосіб боротьби із тією ситуацією, що нас оточує.

- Якби Ви опинилися у своїй книзі, Вас прийняли б до Товариства Боягузів?

- Я була б головним героєм Климом Джурою, я би дуже перемагала свій страх. Я була б при тому пані Соломією, яка винайшла часоліт, а заодно я була б отими учасниками ТТБ Жуком і Зайцем.

Я б тільки не була ніколи синьомордом, чесно. Коли пишеш, треба відчувати, що можуть зробити твої герої, на що вони здатні, а чого вони страшенно не люблять і бояться. Я можу ототожнювати себе тільки з Климом Джурою.

Мені здавалось, що там було достатньо моментів, що вони розкрились так, що кожен із читачів може вибрати собі якогось улюбленого героя.

- Якби Ви прочитали цю книжку у дитинстві, чому б вона Вас навчила?

- Я напевно б замислилась над тим, що найстрашніший ворог, коли ти можеш з нього посміятись, він уже не може тебе залякати. Може побити, може завдати кривди, але він тебе не принизить і не змусить підкоритись.

Мені хотілося, щоб дитина, крім того, що їй буде цікаво і весело, крім того, що це буде динамічний сюжет, який не дасть їй відкинути книжку, а захочеться дізнатись, що буде далі, мені хотілось, щоб дитина без будь-якої дидактики замислилася над тим, що людина, яка поважає себе, поважає інших, що людина, яка дозволяє з себе знущатись або себе принижувати, не може бути щасливою.

- А Ви не думали, що хтось з читачів може зробити висновок, що найлегше героєм стати боягузу?

[L]- О ні, ви ж розумієте, у мене іронія закладена вже в назві книжки. Річ у тім, що тут ота людина, ще не доросла, замислюється над тим, що іноді, коли ти видаєшся слабким і безсилим, насправді ти можеш бути сильним, розумним і оберігати когось іншого. Мої боягузи – вони ж дуже відважні.

Смілива не та людина, яка декларує свою сміливість і надуває щоки, а на мою думку, геройство полягає в тому, що ти долаєш свій страх, бо хоч би як ти боявся за себе, тобі хочеться захистити тих, кого любиш, або кого не знаєш, але хочеш оберігати.

- Окрім теми прибульців у Вашій книзі помітне місце посідає тема єгипетських богів, з чим це пов'язано?

- Це моя поїздка, подорож і майже авантюра. Коли я за два дні зібралася і полетіла взимку в Шарм-ель-Шейх і пірнула в це море, я не могла повірити, що таке буває на світі. Що бувають такі риби, що бувають такі коралі, до яких я можу торкнутись. Це фантастика. А не будеш же ходити весь час, набравши повні груди повітря від захвату, починаєш потрошку звикати. А коли потім згадуєш, страшенно хочеться цим поділитися.

Для мене ці таємниці, пов'язані з пустелею, з пірамідою, зі сфінксами, з усією екзотикою Єгипту – такий собі виклик, я можу фантазувати на цю тему, бо було безліч версій. Я думаю, що дитину варто захоплювати такими речами.

Але, якщо ви помітили, у мене це завжди пов'язано із нашими власними, можливо не менш закрученими таємницями. І про характерництво, і про давній рід героїв, адже Клим Джура виявився нащадком отих давніх козаків, які добрались аж до Єгипту.

Мені хотілося, щоб дитина зацікавилась, щоб не перетворювалась наша історія на нудно потеруху, яку їм намагаються вкласти в голову, а вони це приймають як гіркі ліки.

- Чи буде продовження історії про ТТБ?

- Буде, тому що я вважаю, що дітей не можна дурити, бо вони потім нікому не вірять.

- Яку останню книжку Ви прочитали?

- "Відьми і всі інші" Анни Шмідт, - розкішна нідерландська письменниця, шкодую, що не відкрила її в своєму дитинстві.

- Якщо до Вас би підійшов хтось з Ваших близьких і сказав, що, виявляється, світ намагаються захопити прибульці. Ви повірили б у щось таке надзвичайне?

- Після того, як я вчора пробиралась з однією прекрасною польською пані нашими вулицями, і по дорозі зустрічала дивовижних персонажів, після того, як ми мало не провалились у відкритий люк і пережили масу всяких пригод, я думаю, що в обставинах нашого життя можна повірити у будь-що, навіть якщо ти не дитяча письменниця, яка пише фантастику.

Звичайно, я спробую порятувати світ. У всякому разі докладу всіх зусиль. Спробую порятувати тих, кого я люблю. А люблю я хороших людей. Синьомордів я б не рятувала.