Сергій Гридін: якби за моєю книжкою зняли фільм, це було б ідеально

Книгу "Не такий" про підлітка Потапа, який страждає від надмірної ваги і пов’язаних з цим неприємностей, 42-річний Сергій Гридін зі Здолбунова, що на Рівненщині, писав, виходячи з власного досвіду.

Письменник визнає, що у віці його головного героя, потерпав від схожих проблем, тому цілком може уявити собі почуття Потапа.

Книга "Не такий" увійшла до довгого списку номінантів щорічної премії "Дитяча книга року ВВС-2013".

Її автор розповів ВВС Україна, хто став найпершим читачем його книги, що б він порекомендував батькам такого хлопця, як Потап, і чи планує він відстежувати подальшу долю свого головного героя.

- Як би ви у кількох реченнях розповіли, про що ваша книга?

- Це – книга про маленького товстого хлопчика, який має проблеми у спілкуванні зі своїми батьками, з однолітками, дівчатами, і про те, як він ці проблеми вирішує.

Фото з особистої сторінки Facebook

- Як би ви визначили її жанр?

- Складно сказати. Напевно, це підліткова психологічна повість, якщо такий жанр існує.

- У мене склалося враження, що ваша повість потенційно дуже кінематографічна – її сюжет динамічний, у ній немає статичних сцен, навіть саундтрек у вигляді добірки пісень гурту "Бумбокс", що їх слухає головний герой, готовий. Ви часом не уявляли собі цю книгу як кінострічку, коли писали її?

- Коли писав, то навіть і думки такої не було. Але отак, як ви мені зараз розказали, то одразу така думка з’явилась.

За великим рахунком, я писав цю книжку про себе. Колись, у віці років 15-16, я мав такі самі проблеми, як мій головний герой. Я був трохи товстіший, ніж зараз, тож чудово розумію головного героя, тому мені було просто писати про це.

Якби за моєю книжкою зняли фільм, це було б ідеально.

А "Бумбокс" подобається мені, тому я його і прописав. І моєму 16-річному синові, до речі, теж подобається.

- Ваш син читав цю книгу?

- Він був найпершим моїм читачем – я дав йому почитати книгу, щойно написав її.

Він підправляв деякі моменти, давав мені поради, бо я вже досить давно закінчив школу, а він зараз навчається, тому йому простіше дивитися на ці речі.

Йому книжка дуже сподобалася, тому я і віддав її у видавництво.

- Можливо, це моє суб’єктивне враження, але мені здалося, що всі без винятку вчителі, котрих ви описуєте, – це персонажі, які не викликають надмірних позитивних емоцій. Якби у мене була дитина, то після прочитання вашої книги я б навряд чи віддав її до української школи. Це такий художній хід чи справді все так погано у нашій школі?

- Насамперед, є деякі школи, у яких дійсно все так погано.

З іншого боку, це – справді такий художній хід, бо я показував вчителів, як вони виглядають в очах дітей.

Є дуже мало вчителів, які в очах дітей виглядають хорошими. Це потім ми виростаємо і розуміємо, що, можливо, вони тоді були хорошими для нас, вчили нас чомусь реально потрібному у нашому житті. Але поки дитина вчиться в школі, вона цього не розуміє.

Тому я намагався показати вчителів, може, трошки гіршими, ніж вони є насправді, щоб вони прочитали цю книжку і усвідомили, що бажано бути трошки кращими в очах дітей, яких вони вчать.

- Як ви собі уявляєте читача "Не такого": його стиль, інтереси, вподобання? Які книжки б йому ще сподобалися?

- Якщо зовсім чесно, то книжки для підлітків пишуться для дуже вузької категорії. Ті підлітки, які читають, – це маленька частина від загальної кількості всіх підлітків. Тому мені дуже важко уявити свого читача.

Але цікаво, що при спілкуванні про цю книжку на зустрічах з читачами, дуже багато питань задавали мами хлопців віком 14-16 років. Вони прочитали цю книжку і багато для себе відкрили.

Для мене це було дивно, тому що я писав перш за все для дітей, а виявляється, її дуже часто читають дорослі і, зокрема, мами.

- Як на мене, інтерес батьків підлітків до цієї книжки був передбачуваним. Що б ви порадили батькам такого хлопця як ваш головний герой Потап?

- Після того, як я написав цю книжку, я навіть сам став по-іншому ставитися до своєї власної дитини.

Я її написав, потім перечитав і зрозумів, що діти часто дивляться на своїх батьків зовсім іншими очима, ніж нам хотілося б.

Зараз я більше намагаюсь зрозуміти його проблеми, його ставлення до життя. Того самого я хотів би побажати і іншим батькам, які прочитають мою книжку.

- Раніше ви брали участь у конкурсі "Книга року ВВС" з книгами для наймолодших читачів. Зараз ви перейшли на підліткову літературу. Чи не плануєте далі відстежувати долю Потапа по мірі його дорослішання, писати книги для ще старшої аудиторії?

- У мене наразі є написані ще дві книжки для підлітків, з цієї самої серії. Вони трошки інші – скажімо, про перший секс, про перші стосунки з дівчатами. І ще є написана доросла книжка. Можливо, колись я вирішу написати, скажімо, жіночий роман.

Я не є літератором, я не зациклений на отриманні прибутку від літератури, тому й не прив’язаний до якогось певного жанру. Я пишу те, що мені наразі цікаво писати зараз.

Тому цілком можливо, що я відстежу долю Потапа, напишу про нього дорослого і те, яким чином його доля склалася надалі.

- Яку книгу ви прочитали останньою?

- Буквально цього тижня я закінчив читати "На запах м’яса" Люко Дашвар.

Її звинувачують у певній літературній попсовості, але мені дуже подобаються її книжки, я їх перечитав майже всі, причому зазвичай не встаючи з місця по 4-5 годин.

Можливо, щось у її романах не довершено, щось неправильно передано. Можливо, вона відображає нашу дійсність у чорному світлі, але мені подобаються її книги, і я отримую велике задоволення від їхнього прочитання.