Українська правда
Життя

Оксана Кришталева: Мій потенційний читач повинен бути гурманом прози

Версія для друку Коментарі 1
18.11.2013
Дар'я Тарадай, ВВС Україна

Письменниця Оксана Кришталева, чия книга "Смак грибної юшки" увійшла до "Довгого списку" Книги року ВВС - 2013, назвала свій роман жіночим та оптимістичним, а свого читача бачить передовсім "гурманом доброї та добірної прози".

Найперше пані Кришталева розповіла в інтерв'ю ВВС Україна, про що її книга.

Оксана Кришталева: Перші два речення уже написані на звороті: "Я сама не знаю, про що ця книжка. Скажіть мені, коли прочитаєте". Від себе додам – "Про наше суспільство через призму героїв". Мабуть, так.

- Як би Ви самі визначили її жанр?

- Жіноча проза із елементами детективу і психології, де вдало переплетено символи й підтексти, причини і наслідки життєвих доль.

- Опишіть, яким Ви уявляєте свого читача: його стиль, звички, інтереси, вподобання?

- Мій потенційний читач повинен бути до певної міри гурманом доброї та добірної прози. Жодним чином не асоціюю себе із легким чтивом чи розважальною прозою, модною тематикою, скандальними сюжетами.

Багато хто каже, що моя філологічна освіта вимагає такого ж "підкованого" читача. Втім, я не ставлю ні собі, ні читачам таких планок.

Мені дуже залежить, аби читач належно оцінив мій стиль, мою мову і гру слів, мої символи і закладені у них цінності та зумів розкодувати те, що я пишу між рядків. Також я не орієнтуюсь на якусь певну вікову чи фахову аудиторію. Приміром, моя наступна проза (казка для дорослих) може засмакувати й підліткам. А чому б і ні?!

- Яку книжку ви прочитали нещодавно?

- Цієї осені я прочитала кілька не вельми якісних книжок, які мене розчарували. І не хочу навіть називати авторів.

А з-поміж тих, яка приємно вразила і надихнула мене на творчу хвилю, сміливо можу назвати "Сторожі тротуару" Майкла (Михайла Мишкала). Це – жива і пережита автором проза.

- Чи відносите Ви самі свій роман до жіночої прози? Які характеристики, на Вашу думку, відрізняють жіночу прозу?

- Так, я вважаю, що "Смак грибної юшки"- жіночий роман. І жіночний. І оптимістичний. Попри все.

А що для мене є ознаками жіночої прози? Насамперед, чуттєвість і глибинна психологія. Жіноча проза скоріше інтровертована, аніж звернена у бік бравади.

Приміром, у більшості чоловічих романів переважає або кримінал, або політика, або доволі описова психологія, яку чоловіки-автори беруть зі стелі. Щодо лексики та стилістики – то це залежить від рівня автора, його володіння мовою та вміння подати свої думки, а не від гендерної приналежності.

Читаючи інших, мені так видно, коли автор думає російською, а пише українською. Це сумно і примітивно. Втім, про це можна говорити багато…

- Чи повинна жіноча проза нести якісь автобіографічні елементи?

- Не завжди і не обов’язково. Та бачите самі – так складається, що наша сучасна проза більшою мірою не тільки автобіографічна, а ще й сповідальна. Жінка-автор може, приміром, чудово передати внутрішній світ своєї подруги.

Так, це буде біографічна проза, але не із життя самої авторки. Зрештою, всі, навіть вигадані, сюжети, мають у своїй основі скомпільовані або перевірені чиїсь біографічні елементи.

Усе залежить від того, як їх завуалювати і кому це буде цікаво. (Важливо, що саме авторка хоче донести світові через рупор-книжку).

- Ваш роман читається, як сукупність нарисів і замальовок, деякі з них - йдуть як паралельні сюжетні теми (наприклад, музичні статті) - що дає саме така структура для читача? Чи правильно я розумію, що це - перший Ваш роман, а до цього Ви писали здебільшого в жанрі новели? Наскільки Вам цікаво і комфортно було писати роман порівняно з новелами?

- Так, мій роман не є традиційним і послідовним, як до цього звикли читачі. Це – колаж, картинка, печворк, це стрибки емоцій і неповні речення. Саме цим він максимально нагадує живу розмову, пульсацію міста, непередбачуваність ситуацій. Та попри все я намагалась зробити його цілісним, тому повикидала чи не половину тексту і залишила основне.

Така манера мого письма, я вважаю, повинна тримати увагу читача постійно і не змушувати гортати через сторінку, – бо десь трапляються нудні описи, бо все так правильно… Динаміка мови, стиль і стильність, та й, зрештою, це моя манера.

Ні, це не перший мій роман. Кілька майже готових рукописів лежать чемно у папках і чекають свого часу. А свій перший фантастичний роман я почала писати ще у 5-му класі, багато переписувала. Та поки що зважилась видати "Юшку". Новели я пишу з 18 років – вони плавно перетекли з віршів у прозу, і я ніскільки про це не шкодую. У віршах мені вже тісно і нецікаво.

- Чи не вийшло, що за рахунок подачі всієї історії через образи та сприйняття головної героїні, інші персонажі стали трохи менш цілісними і суперечливими? Залишилося багато запитань щодо деяких образів: тієї ж Равени, Демка. Складно осягнути і усвідомити їхні вчинки.

- Може це звучить зухвало, але я скажу, що нікому із персонажів у цьому романі не бракувало моєї уваги як автора. Так часто буває і в житті – якісь люди приходять, ідуть, залишають по собі приємні чи неприємні враження і найчастіше нічого не пояснюють.

Цілісними і добре описаними є персонажі у так званих "правильних" романах, де все так послідовно, логічно, що мені більше нагадує серіали або нудні пояснення для бабусь.

Навряд чи Вам було би цікаво увесь час спілкуватися із людиною, в котрої усе наперед прораховано, передбачено, бездоганно прилизано, пояснено і зроблено висновки. Це нудно як у романі, так і в житті. Це – не мій стиль. Я більше люблю натяк, якийсь колір, ефект, – втім, не позбавлений внутрішньої цілісності. (Називаю це – малювати словом).

Кажу ж Вам – це як у житті. Ми можемо бігти залюдненою вулицею і бачити яскраву особистість. Не знаючи ні її імені, і професії, якогось дня вона раптом з’явиться у моїй новелі, бо зачепила, вразила… все інше доброму авторові не складно й додумати.

 

Роман "Смак грибної юшки" ведеться від імені головної героїні Прісі Лепкої. Це ж очевидно. Втім, і вона, і майже всі інші персонажі є одночасно ніби собою і кимось іншим, бо ховаються за "псевдами"… це більше нагадує театр, перелицювання… хіба ж ні?

Равена – більшою мірою негативний персонаж. Це зрозуміло. Демко – також не подарунок.

Втім, усіх героїв подано так, що читач сам робить висновки – осуджувати їх чи відбілювати… Я роблю велику ставку на мислячого читача – він повинен відповісти на всі запитання, інакше роман буде просто чтивом, а я цього дуже не хочу.

Кіндрат _ 19.11.2013 13:19
Авторко, менше пафосу, тоді люди до вас потягнуться:)
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте