Ярослав Мельник: режиму не вигідно відкривати книгарні
Книга Ярослава Мельника "Далекий простір", котра увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2013" розповідає про світ, кожен мешканець якого з народження є незрячим, і, відповідно, сліпота вважається нормою.
Письменник розповів ВВС Україна про те, як виглядає такий дивний світ і наскільки схожі на нього сучасні демократичні і не дуже держави.
- Як Ви у трьох реченнях можете розповісти, про що Ваша книга?
- Це роман про світ незрячих, в якому юнак починає бачити. Його всі вважають ненормальним, а те, про що він розповідає, називають "галюцинаціями". Так починається його боротьба з системою, яка визнає лише "близький простір", за істину.
- Як би Ви самі визначили її жанр?
- Видавництво називає роман "трилером". Так воно і є. Але не помилиться і той, хто назве таку прозу "філософською фантастикою".
- Мені здалося, що у світі незрячих, що Ви його описали, вгадуються риси, властиві світам "1984" Джорджа Оруелла та "Матриці" братів Вачовських. Чи вплинули ці антиутопії на створення Вашої книги?
- Належу до людей, яким не соромно зізнаватися, що вони чогось не читали чи не бачили. Бо ми зовсім не зобов’язані читати і бачити те, що читають і бачать всі чи більшість.
Про "Матрицю" я лише чув. І роман був написаний ще до з’яви "Матриці". Так що – жодного впливу.
Інша справа Оруелл. Це геній, який передбачив епоху, в якій ми сьогодні живемо. Її з повним правом називають "оруеллівською". Оруелл вловив всю основну логіку, за якою рухається модерний світ.
А рухається він парадоксальним чином – незважаючи не декларовану демократію і свободу пересування - до втрати свободи. До тотального контролю над людською особистістю.
Просто Оруелл жив в епоху, коли ще не було сучасних засобів електронного контролю, які героям "1984" не могли приснитися навіть у кошмарному сні. А ми в такому сні всі живемо сьогодні.
Незрячі в моєму романі – повністю контролюються електронними давачами. Та найбільший парадокс – вони "щасливі" і "вдячні" системі.
Щоби зрозуміти, що таке справжнє щастя, треба прозріти, як герой роману. Але чи можуть незрячі стати зрячими?
- Вашу книгу Ви присвятили своїм батькам, в’язням ГУЛАГу. Як Ви вважаєте, який з нині існуючих чи вже віджилих політичних режимів найбільше нагадує режим, описаний Вами?
- Як вже зрозуміло з моєї попередньої відповіді, мова не про "віджилі" режими – а про наш!
Маю не увазі не стільки Україну, скільки "західний" світ, з його скандальним контролем над людиною.
Спецслужби знахабніли і контролюють всіх нас – де ми є, з ким і про що говоримо, що пишемо в електронних листах, які сторінки в інтернеті відвідуємо. Це просто якийсь жах. Хто їм дав на це право? Вони нас не питають! І що – хіба тут Україна в центрі? Це робиться у світі "західної демократії"!
Скандали, зв’язані з розкриттями Wikileaks, з Асанжем і Сноуденом, - яскраве цьому свідчення. А це лише видима вершина айсберга. Коли, в якому столітті, настільки контролювалася людина?
Проблема в тому, що ми вважаємо тоталітарними тільки режими, в яких є Гулаги. Але мої батьки, вийшовши з Гулагу, не були так контрольовані, як ми всі сьогодні.
- Наскільки, на Вашу думку, близькі до описаного Вами режиму Росія Володимира Путіна і Україна Віктора Януковича?
- Непогане провокаційне питання. Скажу парадоксальну думку – в сенсі електронного контролю над особистістю Україні ще далеко до США чи розвинутих західноєвропейських держав. Тут ми можемо завдячувати нашій технологічній відсталості.
Однак, насправді, в моєму романі є проблема просторового обмеження (мільйони незрячих живуть в гігантському, захмарному мегаполісі-державі-будинку). 70% українців – ніколи не виїжджали за межі країни. Та якщо говорити про "режим Януковича" – йому далеко і до режиму Путіна в сенсі контролю над особистістю.
Однак в Україні відбувається стрімка дебілізація населення, що на руку "режиму Януковича". Телебачення, за невеликими винятками, дебільне, дебільна - "попса" на естраді, люди приходять з роботи і проводять години біля "телеящика", через який їм вкладають в голові сміття. Вони поглинуті "близьким" простором. Вищі поверхи особистості, вищі почуття – символом чого у романі є "далекий простір" - у них відсутні. Це вже напівроботи.
 |
| Ярослав Мельник. Фото grim.in.ua |
Заставте таку людину читати книгу! Не вийде. Люди відвикають мислити, глибоко відчувати – а це на руку будь-якій владі, яка існує для власних інтересів, а не думаючи про вище призначення і розуміння людини.
Чому держава не звільнить українську книжку від будь-яких податків? Фінансова втрата для держави сміхотворна. Книга – за десять гривень!
Чому не організує сотні книгарень по всіх країні? Бо режиму це не вигідно.
Вільна особистість – вже зряча. А зрячими, як Габром (головним героєм роману "Близький простір" – Ред.), керувати не вдасться. Керують лише баранами.
- Виглядає, що системі, описаній у "Далекому просторі", абсолютно нічого не загрожує. Чи справді, на Вашу думку, купка зрячих може управляти мільйонами сліпих вічно?
- Так і є. Невже хтось справді вірить, що світом керують Обами, Саркозі, Берлусконі? Що це не підставні фігури? 1% населення планети володіє 90% її багатств.
Є чимало підстав вважати, що ми – лише піддослідні кролики для тих, в чиїх руках фінансові потоки і хто планує майбутнє людства, яке має стати подібним до людства, зображеного в моєму романі. Де свобода буде остаточно вилучена як поняття.
Системі загрожує лише прозріння. І саме тому Габра, героя, система переслідує і хоче позбавити істини, зору. Це метафора.
- Яким Ви уявляєте читача цього роману: його стиль, звички, інтереси, вподобання?
- Це той самий читач, що і читач моєї попередньої книги "Телефонуй мені, говори зі мною". Це думаюча людина, але не обов’язково "інтелектуал" (інакше я не писав би в жанрі трилера).
Сказав би – це чутлива людина, "схильна до думання", бо мій роман заставляє це робити. Я уявляю, що "кістяк" моїх читачів – це духовно розвинуті студенти, інтелігенція, ті, хто чимало читають.
Але також і "прості" люди, які, читаючи про пригоди зрячого Габра в незрячому світі, про його трагічну любов до незрячої дівчини, яка думає, що він збожеволів, зможуть заодно, самі того не помітивши, заковтнути, втягнуті інтригою, і якісь глибші думки.
Гадаю, що серед так званих "простих" людей – є багато дуже глибоких.
Я не згідний, що моя проза – для "еліти" (зрячої?). Кожна людина є потенційно зрячою.
- Яку книжку Ви прочитали останньою?
- Після презентації роману на останньому книжковому Форумі у Львові у вересні, одне видання Клацнути надрукувало матеріал "Критики радять почитати Баумана, Макарова і Мельника". Зізнаюся, я нічого не чув про Баумана, і лише лист одного литовського видавця, який написав, що "ого", тебе поставили в ряд з "самим Бауманом", заставив мене поцікавитися, а це ще хто такий. Для мене це був ніхто – як я ніхто був чи є для тих, для кого хтось є брендом. Це нормально для сучасного сегментованого світу.
Окрім того, я вважаю, що ми не лише не зобов’язані знати про так звані "авторитети" (які часто є лише мильними бульбашками, роздутими піаром), а навіть це буває шкідливим для власного розвитку і власного думання. Інколи краще розвиватися у власному коконі.
А однак я вдячний тому критикові. Я відкрив для себе мислителя, якого тепер читаю. А зокрема, його книгу "Плинні часи (Життя в добу непевности)", видану українською.
Чудова книга, дуже близька мені – і, до речі, концепції "Далекого простору". Цю людину "болить людство". Я скучив за таким "глобальним" мисленням. Дуже раджу.