Артем Чапай: українці ділять свою країну на "ми" та "вони"

У "Подорожі з Мамайотою в пошуках України" 30-річний Артем Чапай розповідає, як він на мотоциклі вздовж і впоперек об’їхав Україну, користуючись переважно третьорядними дорогами та якомога частіше зупиняючись, щоб порозмовляти з людьми.

Своїм співрозмовникам автор ставив два однакових запитання: "Про що ви мрієте?" та "Що для вас означає Україна?".

- Судячи з книжки, ти шукав Україну чомусь саме у райцентрах? А чому, приміром, не у великих містах?

- Чому ж, я зупинявся й у великих містах, і про них теж пишу. Наприклад, у книжці є про Житомир, Київ, Луганськ.

Але говорити з абсолютно випадковими людьми значно легше в сільській місцевості, в невеличких містах. У великих — люди, як правило, більше зайняті. Мені, скажімо, важко уявити, щоб я зараз підійшов і тут на Контрактовій площі в Києві почав щиро, не на формальному рівні, розмовляти з людиною.

В невеличких же містах у людей є трошки більше часу й вони відкритіші, бо бачать, що я подорожній.

- Наскільки репрезентативна ця вибірка? Чи можна шукати Україну саме серед людей із провінції?

- Безумовно, з точки зору кількісних методів соціології вона не є репрезентативною. Цього й не праглося.

Я усвідомлюю, що в книжці є певний зріз України, який далеко не все охоплює. Він охоплює людей досить невисокого чи середнього статку - а окрім випадкових зустрічних, також людей мого кола, їхніх знайомих та знайомих знайомих, які мене "передають" із рук у руки.

Але абсолютно не охоплені розповіддю, - і я про це прямо пишу, - дуже багаті люди, й ті, які мають якийсь дотик до політики. Це було принципове питання.

В книжці багато разів підкреслюється, що всі звичайні люди, з якими я спілкуюсь, завжди поділяють саму Україна на "ми", - тобто, ми як звичайні українці, - і "вони".

Під "вони" маються на увазі можновладці й дуже багаті люди, які сприймаються майже як інопланетяни.

- Ти описуєш людей, із якими зустрічався, доволі тепло та з любов’ю. Але чи не здалося тобі, що українці дещо невротично "зациклені" на політиці? Адже абсолютна більшість персонажів книжки на таке звичайне запитання, як "Що для вас Україна?", відповідає щось, пов’язане з політикою.

- Мені здається, ця "зацикленість" — аж ніяк не на політиці. Звичайні люди відчувають, як їм не вистачає грошей, і в той же час у них одразу виникає асоціація: чому в мене зарплатня чи пенсія 800 гривень, а там у якогось політика — 50 тисяч?

Що ж до політики, то мені ніхто не казав, наприклад, чи будемо ми визнавати Голодомор, чи будемо приєднуватись до Росії. Це рідкість.

Насправді людей цікавлять соціальні, а не політичні питання. І очевидно, люди на них будуть "зациклені", тому що в Україні дуже велике соціальне розшарування - як у країні третього світу.

- Ти використовуєш книжку як трибуну для пропаганди своїх відверто лівих політичних поглядів. Як ти думаєш, це не погіршило сприйняття тексту деякими читачами, яким ці погляди чужі?

- Можливо, і погіршило, але я про свої погляди говорю прямо. Це чесніше.

Моя книжка написана під натхненням книжки Джона Стейнбека "Подорож із Чарлі в пошуках Америки". У цього ж письменника найвідоміший твір — "Грона гніву", який також був досить відверто лівим. Але коли його книжка тільки вийшла, був величезний скандал, тому що сказали, що він використовує її як трибуну, хоча насправді він просто описував те, що бачив.

Я теж описую те, що я бачу — просто у мене є якийсь кут зору, і я під ним описую. Я ж не починаю цитувати й переказувати Маркса чи Кропоткіна, з якими, між іншим, далеко не в усьому згідний. Я описую те, що бачу, але усвідомлюю, як філософ за освітою, що погляд залежить від точки, з якої ти дивишся.

- В одній з рецензій тебе звинувачують, що ти написав текст, який органічно виглядає в інтернет-блогах, але ти видав його за художню книжку.

- Передусім, не художню, а публіцистичну.

Думаю, загалом "блоговість" не є поганою.

Втім, якщо говорити про цю конкретну книжку, то ідея її будується на згаданій уже книжці Джона Стейнбека "Подорож із Чарлі в пошуках Америки". На той час блогів не існувало — тож ніхто не казав, що це блог.

[L]Якщо піти далі, то й моя книжка ніколи не була блогом як таким. Її чернетка була серією репортажів. Спочатку це були репортажі для сайту, який зараз називається texty.org.ua. А на "Українській правді" свого часу вийшла коротка вижимка - фотографії з відповідями людей на мої два запитання: "Про що ви мрієте?" та "Що для вас значить Україна?".

- У своїй першій книжці ти описуєш подорожі Латинською Америкою й пишеш, що українці ментально схожі тобі на мексиканців. Після мандрів Україною це враження не змінилося?

- Я висловлював цю думку так: українці за своїм менталітетом більше схожі на латиноамериканців, ніж, скажімо, на західних європейців чи мешканців США. У Західній Європі я не жив, тільки в Угорщині. Але в США та Латинській Америці провів багато часу.

І моя думка про цю схожість тільки посилилася після подорожі Україною. В Україні значно легше, ніж на Заході, знайти спільну мову з незнайомою людиною. І це спілкування буде набагато глибшим. Воно не буде обмежуватися формальними фразами вітання.

Я маю на увазі схожість саме в цьому плані.

Це можна назвати відкритістю.

Крім того, схожість також у тому, що українці, як і латиноамериканці, дуже схильні допомагати стороннім людям.

Фото pravda.if.ua