Російська душа у Нью-Йорку

Режисером "Любові у великому місті" став постановник минулорічного хіта - комедії "Гітлер, капут!" - Марюс Вайсберґ.

Адаптація по-російськи

Впродовж останніх кількох років російські кінематографісти почали опрацьовувати цілий пласт жанрів, що практично не зустрічалися у російському, а, тим паче, радянському кіно. За основу новоспечених російських горорів, трилерів, пародій та навіть "справжнього" мюзиклу їхні творці брали знайомий та майже рідний кожному глядачеві голлівудський канон.

Втім, кожен із цих фільмів, продюсери-режисери-сценаристи намагалися підлаштувати до смаків вітчизняної публіки. Якщо для голлівудського фільму головним є розвиток одного окремого персонажа і долання різноманітних перешкод, що стають на його шляху до мрії, то для радянських картин найважливішим була якась абстрактна та обов'язково "висока ідея", як от боротьба з класовими ворогами, "дружба", "обов'язок", "відданість Вітчизні".

І у результаті поєднання цих протилежних підходів на екрани виходили найхимерніші кінематографічні покручі із нерозвиненими персонажами, що діють всупереч логіці та здоровому глузду, та із повною відстутністю напруги та динамізму.

"Любов у великому місті" - це іще одна учнівська робота з "голлівудської майстерності", і, мушу сказати, не найгірша. Історія про трьох схиблених на сексі друзів, що магічним чином втрачають свою чоловічу силу і поновлюють її лише після зустрічі зі "справжнім" коханням, чітко відповідає голлівудським правилам написання сценарію.

Марюс Вайсберґ, що виступив також у ролі сценариста фільму не лише помістив своїх героїв на американське тло, але й примусив їх діяти у рамках стандартного трьохактного голлівудського сценарію, де на десятій хвилині обов'язково має статися зав'язка, а десь на на шістдесятій - кульмінація.

Втім, непереборне бажання розповісти глядачам не про людей, а про ідею, внесло чергову "ложку дьогтю" і у цей російський фільм. Зайвий у романтичній комедії ідеалізм позбавив дію необхідної динаміки, а героїв - правдоподібності.

"Мы все учились понемногу..."

Гасло фільму "Любов у великому місті" - "У них секс, а у нас кохання". Цей вираз вписує стрічку у цілий пласт російських картин про взаємодію двох культур: американської -праґматичної, цинічної та меркантильної, та російської - душевної, щиросердної та доброї.

Аби довести, що "сила не в грошах, а у правді", і не в сексі, а в коханні, до Сполучених Штатів був уже направлений цілий російський контингент із героїв відомих фільмів: "На Дерибасівській погода гарна", "Брата-2" чи "Убойної сили".

Та якщо Даніла Баґров, який має за мету порятувати російського хокеїста від американського менеджера-шахрая, до своєї знаменитої аксіоми "сила, брат, у правді" доходить завдяки "побічному" спілкуванню з американцями, то герої "Любові у великому місті" не мають очевидної життєвої цілі.

Ігор, Артем та Сауна, хоч і живуть у Нью-Йорку, спілкуються виключно із своїми колишніми співвітчизниками та співвітчизницями. Вони ходять до російських лікарів та у російські ресторани, навіть святий Валентин виявляється еміґрантом з Росії. Присутність Америки у фільмі мінімальна - подибуємо кілька фраз англійською (із сильним акцентом) та чорношкіру жінку - водія туристичного автобуса.

Хмарочоси Нью-Йорка є тлом для перипетій фільму, а також вмістилищем "зарази" - сексуальної схибленості - від якої повинні вилікуватися герої, аби стати "нормальними", і повернутися у світ російської душевності та ідеалізму.

По-суті, герої "Любові у великому місті" продовжують жити у Росії, а їхнє небажання інтеґруватися у нову культуру пояснюється російською окремішністю та чутливістю, яка не сприймає цінностей праґматичної Америки.

Іншою особливістю російських кіноновинок, яка не оминула і "Любов у великому місті", є надзвичайна перевантаженість фільмів спецефектами. Після успіху бєкмамбєтівських "Варт", росіяни почали "прикрашати" свої картини комп'ютерними будинками, що красиво руйнуються у рапіді, склом, яке розлітається на друзки, "повільними кулями".

Усі фотокадри взято з сайту kino-teatr.ua

Навіть романтичні комедії, які на Заході, як правило, фільмуються без дорогих спецефектів, росіяни перетворюють на справжні блокбастери. Скажімо, навіщо було Вайсберґу вставляти у свій фільм епізод із перетворенням хмарочоса на серце, чи штучно подовжувати сцену падіння Філіпа Кіркорова із даху?

Однією з можливих причин такого захоплення спецефектами є необхідність розвитку галузі комп'ютерних технологій у кіно. Та є і менш раціональне пояснення.

Справа тут у російській душі. А саме у вічній потребі російських кінематографістів та глядачів знімати та переглядати фільми не про "ниці інстинкти", а про щось піднесене. Та якщо радянський глядач задовольнявся небом над Аустерліцем, гігантськими масштабами новобудов, або ж успіхами Червоної Армії на полях битв, то сучасний світ приніс новий вигляд піднесеного - комп'ютерні спецефекти.

І російські фільми наповнилися уповільненими зйомками різноманітних руйнацій та трансформацій. Як казав російський поет: "Остановись мгновенье...".

Та зйомки фільму - не екзамен з літератури, і свою кінематографічну задачу творці "Любові у великому місті" виконали на посередньому рівні, хоча й дуже старалися.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці статті

Автор - Анна Купінська