Бруно. Записки з підпілля

Про безглуздість та абсурдність подібного рішення вже написана не одна аналітична стаття, тому зосереджуся безпосередньо на творчості Саші Барона Коена - британського коміка, який своїм фільмом зміг відірвати Україну від актуальних політичних тем на кшталт передвиборчих перегонів та білбордів Арсенія Яценюка.

Герої нашого часу

Кумиром Саші Барона Коена є британський актор-віртуоз Пітер Селлерс. Те, що Коен вибрав Селлерса за взірець, є вирішальним у його власній творчій манері.

Видатний британський актор уславився своїм неперевершеним вмінням перевтілюватися, скажімо, у фільмі "Лоліта" Стенлі Кубрика Селлерс зіграв одразу три ролі. І Саша Барон Коен також створив три образи, якими з легкістю маніпулює, розважаючи та епатуючи публіку.

Казахський журналіст, мізоґін та антисеміт Борат Саґдієв, білий репер Алі Джи, що видає себе за емігранта з Ямайки, а також австрійський ґей Бруно Ґейгард стали візитівками Коена ще наприкінці 1990-х. Тоді вони стали персонажами шоу на британському телебаченні.

Першим на великий екран потрапив Алі Джи. Саме цей фільм визначив структуру, за якою згодом будуть зніматися усі фільми за участю героїв Саші Барона Коена (режисером "Алі Джи" є Марк Мілод, "Бората" та "Бруно" зняв Леррі Чарльз).

Фільм "Алі Джи" (2002) був історією місцевого дурника, який випадково потрапив у британський парламент і, завдяки своїй неосвіченості та простоті, отримав підтримку виборців та королеви, а також викрив змову корумпованого політика.

Вже тоді проявився коенівський ризикований гумор "нижче пояса", а "подорож" неосвіченого героя у вищі кола суспільства стала головним драматургічним прийомом. До речі, в одному з епізодів фільму з'являється порушник спокою порядних буржуа Борат.

Наступний фільм з Коеном "Борат" (2006) підкоригував основну концепцію - з'явилися документальні зйомки та нове місце дії - США. Історія про казахського журналіста, який настільки близько до серця сприйняв так звану "американську мрію", що за півтори години екранного часу довів її до повного абсурду, зібрала в американському прокаті 128 млн. доларів. 2009 року настав час "Бруно".

Голуб миру

Коенівська історія - це завжди подорож героя, яку він розпочинає, щоб подолати життєву кризу та втілити свою мрію. Алі Джи прагнув врятувати дитячий освітній центр, Борат хотів одружитися з Памелою Андерсон, а Бруно мріє стати знаменитим.

У "Бруно" Саша Барон Коен використовує прийом, який три роки назад уславив "Бората": герой відчайдушно хоче бути "таким як усі", але постійно плутається у складній комбінації умовностей та лицемірства, за якими живе сучасне суспільство.

Екстравагантний ґей Бруно після неприємного випадку на зйомках власної телепередачі полишив рідну Австрію заради всесвітньої слави. Він приїздить до Голлівуду, знаходить собі агента та йде до консультантів, щоби ті йому порадили перевірений рецепт "як стати зіркою".

В перші ж дні в Америці Бруно дізнається, що знаменитим можна стати завдяки епатажній поведінці, скандалам, всиновленню дітей та громадській діяльності.

Звісно, герой пристосовує поради оточуючих до власних смаків і намагається помирити арабів та євреїв з допомогою пісні про мир, створює власне телешоу, де примушує Полу Абдул говорити про любов до людей, сидячи верхи на мексиканцях, всиновлює африканського малюка і називає його О. Джеєм та мріє бути викраденим Аль-Каїдою для чого звертається по допомогу до терористів.

[L]Єдине, чого не враховує Бруно, який мріє стати другим найвідомішим австрійцем після Гітлера, так це те, що декларувати своє бажання прославитись у хорошому товаристві є поганим тоном. Себто необхідно говорити, що ти любиш дітей та вимираючих китів, вболіваєш за мир у всьому світі, суспільну мораль, християнські цінності, але у жодному разі при цьому не можна згадувати, що ти хочеш потрапити на перші шпальти газет.

Однією з ключових тем у фільмі є всиновлення знаменитостями дітей з країн третього світу. Бруно щиро вважає, що Мадонна та Анджеліна Джолі всиновлюють дітей для зміцнення свого зіркового статусу і відчайдушно намагається повторити їхній "материнський подвиг".

Така відверта самореклама обурює американських обивателів і О.Джея передають соціальній службі. Проте Коен не забуває згадати і про "нормальних" гетеросексуальних батьків, які використовують власних дітей для того, аби пробитися у шоу-бізнес.

Скажімо, ми бачимо матір, яка згодна, аби її маленька дочка пройшла ліпосакцію заради рекламного фото та батька, який не проти фотографувати свого сина із ґедзями.

Європеєць Бруно також не знає, що правдиві американські гомосексуали у жодному разі не повинні поводити себе екстравагантно, а мають виглядати немов звичайні обивателі, для яких найбільшою цінністю є сім'я, діточки та ошатний будиночок із квітником.

Власне на цьому і ґрунтується американська політкоректність - Інший може бути сприйнятий у максимально стерильному для пересічного громадянина вигляді, аби нікого не образити. Тому Бруно у своєму прозорому одязі та садо-мазо костюмчику є неприємним утіленням усіх можливих стереотипів, із якими так довго боролися активісти ґей-лесбійського руху

Після численних поразок, Бруно зрештою розуміє, що гетеросексуали мають менше проблем із дорогою до слави, бо не дратують обивателів своєю екстравагантністю. Аби "виправити" свою орієнтацію, герой вирушив у місця для "справжніх чоловіків": у церкву, армію та свінґерський клуб.

Як і всі картини Саші Барона Коена, "Бруно" має також традиційний голлівудський хеппі-енд - зрештою Бруно починає розуміти закони шоу-бізнесу і стає цілком "правильним американським ґеєм", який намагається створити родину та закликає глядачів до миру у всьому світі.

"Голлівудський" фінал є іронічним завершенням коенівських історій, у яких персонажі демонструють усі найбільш непривабливі риси суспільства, проте саме такого фіналу вимагає від кіно критиковане ним суспільство.

Гей, слов'яни

Загалом "Бруно" дещо поступається "Боратові": реакція "реальних" людей на провокації Бруно була доволі стриманою, а яскравих епізодів, подібних до Боратової промови на родео, фільмові також дуже бракує.

Звісно, "Борат" звертався до більш злободенних для американського суспільства тем на кшталт війни в Іраку. У сюжеті "Бруно" лежить менш актуальний гомосексуалізм, про якого всі вже давно навчилися говорити правильно та політкоректно, а тому більшість жартів картини зведені до того, як не піддаватися на провокації Саші Барона Коена.

2007 року Саші Баронові Коену у Британії вручили премію Пітера Селлерса, засвідчивши його геніальне вміння повністю перевтілюватися у своїх персонажів. Коена вважають неперевершеним сатириком сучасного суспільства, проте його фільми мають подвійну дію: вони не лише знущаються над сучасною Америкою, втілюючи у життя усі відомі стереотипи, але й показують, що ці стереотипи мають під собою цілком реальне підґрунтя.

Якось в образі Бората Коен заявив: "Слова про те, що у нас у Казахстані дотримуються рівноправності жінок та свободи слова - брудна узбецька провокація". Звісно, що тоді ці слова ніхто не сприйняв серйозно, цілком правомірно вважаючи, що так говорити може лише вигаданий карикатурний персонаж.

За останні два тижні ми мали змогу пересвідчитись, що Саша Барон Коен має не лише акторський талант, але й дар провидця. Як тільки стало відомо про заборону фільму "Бруно" у цілком серйозних статтях та у коментарях до них можна було прочитати щось на зразок такого: "Дотримання прав ґеїв та свобода слова підважує устої нашої моралі".

Боратівський Казахстан і справді існує, щоправда, називається він "Україна".

Автор - Анна Купінська

Реклама:

Головне сьогодні