Прем’єри тижня: кулінарія, тропіки та космічні пригоди

Раз на кілька років у США з'являються стрічки, дія яких обертається навколо їжі та напоїв. Американці небайдужі до кулінарних історій, у яких їжа не тільки виступає одним із героїв, але й допомагає персонажам вдосконалитися, знайти відповіді на важливі для себе питання, забути про власні страхи та відчути свободу.

Скажімо, в однойменній картині Лассе Галлстрома саме шоколад дає змогу жителям невеликого французького містечка відкрити власну чуттєвість; схоже відбувається і у стрічці Александра Пейна "На узбіччі", тільки тут трансформація героїв стається під час щорічної дегустації каліфорнійських вин.

Нова стрічка Нори Ефрон "Юлія та Джулія" - не виняток з цього правила. Вона розповідає дві паралельні історії. У першій молода жінка Джулі, вирішує приготувати 524 рецепта із знаменитої куховарської книги "Опанування мистецтва французької кухні" за один рік. Авторкою книжки є знаменита Джулія Чайльд, яка кілька десятиріч вела найпопулярнішу кулінарну передачу в США.

Про усі свої кулінарні успіхи та невдачі Джулі писала у блозі, і він дуже скоро став популярним. Згодом дівчина видала книгу під назвою "Джулі та Джулія", яка і лягла в основу картини Нори Ефрон.

Паралельно із історією нью-йоркської блогерки, стрічка розповідає про життя самої Джулії Чайльд, жінки, яка вірила, що її кулінарна книга змінить світ.

Зрештою, так воно і сталося, адже після виходу 1961 року цього грубезного тому, американці побачили, що їсти можна не лише смажену картоплю та курчат, але й такі загадкові страви, як яйця пашот і яловичину по-бургундськи.

"Опанування мистецтва французької кухні" була по-справжньому демократичною книгою, яка дозволяла господиням із середнього класу готувати смачні та поживні делікатеси на своїх кухнях, економлячи гроші на дорогих ресторанах та власних кухарях.

Джулія Чайльд була винятковою жінкою, насамперед завдяки своїм фізичним даним - дуже високому зросту та надзвичайно гучному голосу.

Ставши у 40 років дружиною американського дипломата, Джулія оселяється у Парижі, де захоплюється французькою кухнею. І хоча до американки-кулінара ніхто не ставиться серйозно, Джулія успішно закінчує відому кухарську школу і разом з двома подругами розпочинає роботу над "Опануванням мистецтва французької кухні".

Джулія працює над книгою у складних умовах - через роботу у Китаї її чоловік опиняється під слідством у часи маккартизму і родину постійно перекидають з одної країни в іншу. Лише за вісім років книгу нарешті видають і вона стає багаторічним бестселером та витримує близько п'ятдесяти перевидань.

Тридцятирічна Джулі Павелл, здається, нічого не досягла у житті. Вона ніяк не може завершити свій перший роман, робота оператором у центрі підтримки жертв 11 вересня не приносить їй задоволення, і на додачу, коханий чоловік примушує Джулі покинути затишний Бруклін заради дешевшого житла у Квінсі.

Єдина радість для Джулі - це куховарство. Аби відволікти дружину від сумних думок, коханий пропонує їй вести блоґ про готування їжі. Перечитуючи книгу Джулію Чайлд, Джулі захоплюється сміливістю та запалом своєї знаменитої тезки, і розпочинає із нею уявний діалог, який триватиме рівно один рік.

"Юлія та Джулія" є не лише стрічкою про куховарство, водночас це історія про щире захоплення однієї жінки іншою. Джулія Чайльд - це не просто ідеал, вона представляє епоху, коли страви переважно готувалися вдома, у їжу не боялися кидати багате на холестерин масло, а готування страв демонструвало кохання жінки до чоловіка.

Стрічка "Юлія та Джулія", немов своєрідна відповідь пафосним "Годинам", доводить, що така буденна річ, як щоденне приготування їжі, може розкрити жіночу душу не згірш від творів Вірджинії Вульф.

"Юлія та Джулія" виграє також завдяки вмілому кастинґу головних жіночих ролей. Неперевершена Меріл Стріп зіграла ексцентричну, але сповнену власної гідності Джулію Чайльд, а молода актриса Емі Адамс втілила тиху і врівноважену Джулі. І хоча дві актриси ніколи не зустрічаються на екрані, саме їх дует створює необхідну рівновагу, яка утримує фільм від коливань до відвертої буфонади або ж мелодрами.

Зрештою, жодна рецензія не здатна передати усіх тих почуттів, що викликає "Юлія та Джулія". Нора Ефрон, що уславилася щемкими мелодрамами "Вам лист" і "Несплячі у Сієтлі", спромоглася створити справді чудовий, ностальгійний, душевний, людяний, захоплюючий, чарівний та незабутній фільм. І після перегляду важко втриматися від спокуси вдягнути перли, немов Джулія Чайльд, і нарешті навчитися патрати качку, або накривати жовток білком, готуючи яйця пашот.

Оцінка фільму 5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці матеріалу

Кіноканікули "лише для закоханих"

Колись радянські кінематографісти дуже раділи відрядженням у Крим, де зйомки проводились у вільний від купання у морі час та дегустування місцевих вин. Такі ж кіноканікули вирішили влаштувати собі троє голлівудських друзяк: Джон Фавро, Вінс Вон та Пітер Біллінґзлі, аби відпочити від важких каліфорнійських кінобуднів в тропічному раю Бора Бора.

А оскільки Вінс Вон знімається переважно в комедіях, так само, як і Джон Фавро, жанр майбутньої стрічки мабуть визначився одразу. Режисером картини "Тільки для закоханих" став актор та продюсер Пітер Біллінґзлі, який до цього зняв лише фантастичну короткометражку у далекому 1994 році.

Аби провернути до фільму увагу глядачів, творці комедії запросили на головні жіночі ролі популярних голлівудських актрис: нову зірку Молін Аккерман, що уславилась в "Хранителях", стару зірку Крістін Девіс, відому як Шарлотта із серіалу "Секс та місто" та акторок дешевших, але не менш привабливих - Крістен Белл та Калі Ховк. Жіночу аудиторію мали б приваблювати Жан Рено у ролі француза Марселя і сексуальний вчитель йоги, котрого зіграв якийсь Карлос Понсе.

У фільмі йдеться про кілька подружніх пар середнього віку, які дружать між собою. Кожне подружжя має власні проблеми, які вони сподіваються подолати на курорті для шлюбних пар "Едем". Звісно, що відпочинок в "Едемі" виявився не настільки чудовим, як його змальовували рекламні буклети.

Наші пари пересваряться, а потім помиряться, схилившись у бік традиційної для родинних фільмів моралі "родина понад усе" і "краще двадцять років жити у шлюбі з дружиною-ровесницею, аніж розмінюватися на спраглих до сексу двадцятирічних дівчат".

Загалом стрічка "Лише для закоханих" доволі кумедна, але настільки, наскільки можуть розсмішити щоденні сварки подружжя, де чоловік та жінка давно та відверто ненавидять один одного. Також у фільмі присутні пікантні жарти, тому кіно лише для дорослих.

На цій картині можна відточувати власну заздрісність: тут, у Києві, дощ, долар то росте, то падає, Бора Бора далеко, як ніколи, а ці гади купаються, п'ють коктейлі і непогано відбивають гроші, витрачені на фільм (за перший тиждень американського прокату стрічка зібрала 34 мільйони доларів).

Аби дивитися цей фільм, також потрібно мати долю здорового цинізму і чисту сторінку "сімейного стану" у паспорті. Одружені та розлучені, звісно посміються разом з усіма, але молодят фільм може налякати подружніми зрадами та сварками, давно одружених засмутити тим, що всі залишилися зі партнерами, а розлучених - насмішити неправдоподібним фіналом.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Німецька якість "Пандорума"

"Пандорум" зняв знайомий нам з нещодавнього фільму "Справа 39" режисер Крістіан Алверт. Таким чином Алеверт пішов слідами інших голлівудських німців Роланда Емеріха та Вольфґанґа Петерсона і звернувся до фантастики.

Режисер вочевидь намагався відійти якомога далі від фантастичного мейнстріму і створити малобюджетний (30 млн. доларів) трилер у декораціях космічного корабля. У "Пандорумі" немає зірок (старий бородатий Деніс Квейд радше виняток, що підтверджує правило), немає любовної лінії та мужнього супермена-героя, який рятує усе людство, не зморгнувши оком.

Ми бачимо лише купку розгублених людей, які прокинулись від анабіозу на велетенському зорельоті, і не можуть збагнути, чому команда човна загинула і що то за огидні мутанти полюють на них.

До кінця фільму не зрозуміло, чи події відбуваються насправді, чи це все галюцинація одного з членів екіпажу, що захворів на "пандорум" - психічну хворобу, яка вражає астронавтів.

"Пандорум" створює похмурий та жорстокий світ майбутнього, де кожне нове відкриття героїв не лише веде до розгадки жахливої таємниці, але й позбавляє надії на щасливий фінал. Зрештою, прогноз Алверта не надто втішний для людства: усі сподівання на перемогу розуму, добра та гуманізму в людині надто примарні, а еволюційна дистанція між людиною та звіром загалом невелика.

"Пандорум", звісно, не є новим словом у науковій фантастиці, і розрахований здебільшого на фанатів жанру, але вартий перегляду на великому екрані. А когось цей фільм може навіть налякати - кривавих сцен із несподіваним нападом монстрів з-за рогу у ньому достатньо.

Оцінка фільму 3,5 з 5