Кінопрем'єра тижня: забудьте про класику

Мирне вогнище квартири на Бейкер-стріт, білий фартушок місіс Хадсон, теленькання на скрипці Холмса-Ліванова та лагідна усмішка у пшеничні вуса Віталія Соломіна, - саме такою поставала вікторіанська Англія в уяві радянський глядачів 1980-х. Зрештою, "найкращий у світі серіал про Шерлока Холмса", який сподобався "самій королеві" і досі потрапляє під приціл журналістів, а сам фільм часто транслюється по телебаченню.

Стрічка Ґая Річчі немає нічого спільного із гуманістичними мареннями радянської інтелігенції - його Холмс брутальний, жорстокий та цинічний, немов світ непереможеного капіталізму. Зрештою, від оригінального тексту Конан Дойла у фільмі також залишилося дуже небагато. Хоча більшість персонажів вийшли з-під пера британського письменника, їхні пригоди були заново написані групою голлівудських сценаристів.

Глядач застає лондонських детективів у важкі часи: доктор Ватсон збирається одружитися і покинути Бейкер-стріт, а Холмс, який важко переживає від'їзд друга, рятується від депресії за допомогою наркотиків, кулачних боїв та химерних експериментів із атональною музикою.

Подолати кризу в стосунках друзям допомагає розслідування, яке має стати їхньою останньою спільною справою. Лондон здригається від низки кривавих та жорстоких убивств, вчинених окультистом лордом Блеквудом. Навіть арешт та страта злочинця не припиняють терору, що захопив вулиці столиці. Лорд Блеквуд повертається з могили, аби захопити владу в Імперії та кардинально змінити світову історію. Холмс, Ватсон та їхня стара знайома Ірен Адлер втручаються в плани "темного лорда", і розкривають таємницю його надприродних магічних здібностей.

Схоже, що літературний "Шерлок Холмс" пережив свою чергову трансформацію: спочатку оповідання про лондонського сищика, який розслідує загадкові справи за допомогою дедуктивного методу, вважалися розвагою для дорослих, у ХХ столітті пригоди Шерлока Холмса увійшли до класики дитячої літератури, а нова інтерпретація Ґая Річчі перетворює історії Конан Дойла у парк атракціонів, де можуть розважатися і підлітки, і їхні батьки.

У фільмі Ґая Річчі масова культура зробила іще одне елегантне та іронічне коло: Холмс у виконанні Роберта Дауні-молодшого до болю нагадує доктора Хауза , якого писали саме зі знаменитого сищика. Ґай Річчі, вочевидь, має велике почуття гумору, адже у його фільмі американець, який зображає британця, копіює гру справжнього жителя Туманного Альбіону, що вже шостий рік втілює чистокровного янкі на американському кабельному телебаченні. Здуріти можна.

Іронія стає ще більш іронічною, коли "Шерлок Холмс" практично із перших кадрів прощається зі здоровим ґлуздом, і тягне бідолашного глядача у нетрі карколомних пригод, бійок, загадкових убивств, які змінюються у шаленому темпі і не дають змоги віддихатися аж до кінця фільму. Зрештою, а чого ще чекати від Ґая Річчі, - екзестенційної драми?

Те, що "Шерлок Холмс" знімався американською студією для своїх же глядачів видно одразу: у фільмі жодного разу не з'являється Королева, а Велика Британія більше нагадує парламентську республіку; найчеснішим політиком виявляється американський посол, а загроза незалежності США трактується як небезпека всесвітнього та цивілізаційного масштабу. Похмурий Лондон нагадує якесь Ґотем-сіті, а химерність, казковість самого видовища виказує "коміксну основу" стрічки (продюсер фільму спеціально замовив комікс про Шерлока Холмса, аби згодом перенести графічну історію на екран).

Якщо на хвилинку зупинитися та перевести дух, виявиться, що "Шерлок Холмс" розповідає нам історію про боротьбу консерваторів та прихильників прогресу і нових часів. Старий повільний світ повинен змінитися, гомосексуальна ідилія Холмса та Ватсона має колись скінчитися, а естафету лідерства мусять перейняти ті, хто готовий до змін, і це - американці. Лорд Блеквуд не розуміє революційності своєї машини, сконструйованої для банального державного перевороту, а Велика Британія ще не спроможна оцінити потенціал власного неслухняного дітища - північноамериканських колоній.

Проте, можна і не вишукувати у фільмі "Шерлок Холмс" якихось особливих підтекстів. Ця картина має цінність саме в неприхованій простоті свого смислу, що лежить на поверхні, немов "викрадений лист" Едґара По. Не треба бути Дюпеном чи Холмсом, аби зрозуміти, що послання знайшло свого адресата, і ним є вирощений на блокбастерах підліток, який із оптимізмом крокує у майбутнє, залишаючи позаду заіржавілу класику та напівзотлілі ідеали покоління батьків.

Оцінка фільму 3 з 5