Вокаліст "Мертвого півня": "Театр є моя ідея-фікс!"

29
2 липня 2008

Михайло Барбара - вокаліст гурту "Мертвий півень". 13 квітня гурт записав живий альбом "Вибраний народом" - безпрецедентний диск, наповнення якого регулювали самі шанувальники.

Майже відразу після нього прийшла черга поезії - і з'явилася спільна з Юрієм Андруховичем робота "Кримінальні сонети". Наразі ж "Мертвий півень" переживає тур п'ятьма містами України.

- Колись ви проголосили концепцію "мистецького трикутника". У чому вона полягає?

- Ця фраза вперше була сказана років 10 тому, якщо не більше. То був період початку співпраці наших музикантів з поетами та художниками. Зараз він продовжується. Часом додається театр або ще щось - і ми будуємо то трикутник, то чотирикутник, то п'ятикутник...

- Як з'явилася ідея створити альбом "Вибраний народом"? Розкажіть про роботу над ним.

- Він повністю відповідає назві - дійсно вибраний народом. Навіть ідея пішла від наших шанувальників - чи то на котромусь із форумів, чи то в розмові хтось висловив ідею "створити альбом пісень, які ми найбільше любимо".

Тоді ми вивісили на сайті список усіх наших пісень - і влаштували відкрите рейтингове голосування. Щоправда, думали вибрати лише 13 пісень, але в результаті вибрали 14 - бо дві пісні набрали однакову кількість голосів. Всього в голосуванні взяли участь 5-6 тисяч осіб.

Запис теж відбувався разом з народом - під час виступу в одному з київських клубів. Вийшов справді живий альбом.

- Це комерційний проект?

- Важко його так назвати. Адже не йде мова про мільйонні тиражі... Ми просто видали диск. Тираж - близько 3 тисяч. Розкупили вже порядку третини. Хоча я взагалі таку бухгалтерією не веду.

- Під час виступу і запису альбому "Вибраний народом" ви виконали дві пісні з Кашею Сальцовою. Чому ви вибрали саме її, і чи є проекти співпраці з іншими виконавцями?

- Взагалі ми готові до співпраці - і з молодими, і не з молодими. А Каша Сальцова, як нам здалося, дуже підходила до тих пісень. Коли ми спробували на репетиціях, виявилося просто суперово, і на записі так само. Навіть зробили відео.

- А шанувальники сприйняли зміну жіночого вокалу?

- Як завжди, є ортодокси, які сприймають лише Ярину Якуб'як. Є ті, що люблять обидві версії, а є взагалі запеклі шанувальники нового прочитання та виконання.

- "Кримінальні сонети" - що це за проект?

- Це міні-диск... або максі-сингл - як собі хочете. Сюди увійшли 5 віршів Андруховича, начитані самим автором та 5 наших пісень на ці вірші. Він читає - ми співаємо. І так 10 треків. До цього долучилася харківська художниця Марічка Рубан, зробила дуже цікаву суміш. В результаті маємо ілюстрації, майже комікси. Тобто це книжечка, на якій є власне вірші та комікси до них.

- Спектр поетів, з якими ви працюєте, не такий вже й великий - це Андрухович, Жадан, Позаяк, Неборак... Чи є ідеї щодо співпраці з молодими українськими поетами?

- Ідеї є завжди. Я намагаюся дуже уважно слідкувати за тим, що друкується. Але поки що немає такого, кого б я міг прочитати і відразу написати пісню. Можливо, це вже написано і вже буквально завтра з'явиться. Можливо, я чогось поки що не побачив.

- Як ви ставитеся до колег по цеху - до сучасних українських музикантів? Чого взагалі бракує українській музиці? І навпаки - що у ній є хорошого?

- Це дуже глобальне запитання. Музиці, напевно, не бракує нічого. Бракує інфраструктури. Бракує нормальних місць, де цю музику можна виконувати, де нормальні групи без "пантов" могли б нормально грати.

Прикольно, що з'являється все більше музичних фестивалів. Бо я пам'ятаю час, коли стався вакуум - і взагалі нічого не було.

Але, навіть з усіма цими фестивалями, бракує контакту між гуртами. Бо Україна насправді величезна - під час гастролів ми у цьому постійно переконуємося. Проте чомусь часто відбувається так, що у Харкові не знають, що грають у Дніпропетровську...

А групи, які показують по телевізору - то такі священні корови. Тільки їх одиниці. Бо музики ж насправді багато. І хорошої теж. Нехай вона в клубах, нехай це не 5 тисяч душ публіки, а тільки 500... Зате це люди, з якими ти спілкуєшся.

- До речі, про телебачення. Колись ви сказали, що могли б "вчинити нюрнберзький процес над каналом М1". Чим не догодили?

- Це ж дибілізатор. Постійно одне й те саме. Про "поющіє труси" вже якось аж незручно згадувати. Зараз це взагалі якесь майже порно... Це несмак - і музичний, і аудіовізуальний. Це ж злочин проти людства. Мені шкода тих дітей, які це дивляться і не знають, що є багато іншої музики. Хоча це моя особиста думка.

- Розкажіть про театр "Арабески". Як ви туди потрапили, і навіщо вам театральна діяльність?

- Театральна діяльність страшенно допомагає на сцені у музичній діяльності. Взагалі, театр є моя ідея-фікс. Там мені хотілося бути з дитинства. Коли мене запросили "Арабески", спочатку я навіть не розумів, що то таке... Там поєднувалися і музика, і рух, і гра, і світло... Такого більше ніхто в Україні не робить, це новий театр, який намагається бути актуальним.

- Чи не важко було перебиратися зі Львова до Харкова?

- Тоді я навіть про це не думав. Коли займаєшся улюбленою справою - то байдуже, де це відбувається.

- В інші театри кличуть?

- Та  ні... "Арабески" займаються іноді чимось іншим, крім театру, наприклад, кіно. Але вони занадто самобутні, особливі. Так само, як "Півні", вони дозволяють собі розкіш робити те, що хочеться.

- А ця музична розкіш окупається фінансово? Чи таки доводиться займатися ще чимось, окрім музики?

- Звісно, доводиться. Хтось на радіо, хтось на телебаченні, хтось ще десь.... Я в театрі. Хоча і театр не дає достатнього заробітку - тому беруся і за інші проекти. Наша мрія - нічим не перейматися і займатися тільки мистецтвом.

- І що ж хочеться зробити найближчим часом?

- Ідей так багато, що аж страшно. Цього року хочеться зробити новий альбом. Але абсолютно новий. Хоча немає ще ні назви, ні чіткої концепції. Знаємо тільки, що це будуть абсолютно нові речі. Про це важко говорити словами - потрібно зібратися і почати робити, кинути в казан ідей.

Всі фото Наталії Кузіль

 

Автор - Ірина Славінська



powered by lun.ua