Антологія українських понтів

44
21 серпня 2008

Знаючи особливості менталітету нашого громадянина, інші, більш рішучі, використовують любов до шику у комерційних цілях.

Приміром, купую квиток на Далекий Схід. Звичайно, він не дуже дешевий, та й відстань немала. Але поруч стоять дві ціни - друга у півтора рази перевищує першу. Питаюся в співробітниці, в чому різниця. Вона якось довго і неясно висловлює свої думки, але після моїх багатьох повторних запитань зізнається: "Ну, це для понтів".

Згодом, я у її словах переконуюся: салон літака дійсно загальний, і місця нічим не відрізняються.

Щоб зрозуміти причину існування такої особливості серед людей, зірок, бізнесменів, політиків та молодих людей було проведено багато бесід на тему: нащо ти це робиш.

Відповідали вони чесно, бо їм було обіцяне вічне життя без розголошення імен.

Жарт.

Частковий.

Були отримані такі відповіді. Від зірок: це наш статус, на нас орієнтуються, мені це подобається.

Від бізнесменів середньої руки (бізнесмени "великої руки", як і зірки вищого ґатунку, не понтуються): я ці гроші заробив, на що хочу, на те й витрачаю.

Від молоді: я ніби відгороджуюся від сірою маси, я відчуваю себе захищеним, і навіть вищим за інших, це мене виокремлює.

То ж, не так вже й складно з антологією наших понтів.

Навіщо платити менше

Всі, мабуть, помічали - із зростанням матеріального благополуччя потреби залишаються ті ж самі, а от витрати на них збільшуються. Можна не роздумуючи купити майку з нової колекції, можна взяти на розпродажі.

За кока-колу можна заплати шість гривень в кіоску, а можна зайти в якесь кафе і купити за шість доларів, з собою. На нижчих рівнях понти проявляються у тому, щоб залишити продавцю решту, або дати більшу суму за таксі.

Це такі собі понти-light, вони більше підіймають настрій їх власнику, ніж додають престижу. Але власник в цей час престиж відчуває - бо йому не шкода, а значить він молодець.

Існують зворотні понти. Якось сходила в нашу "Арену" в футболці з Масянєю на грудях. Саме на грудях були очі Масяні. До кінця вечірки я декілька разів застібала ковтину, щоб моя Масянька на футболці, купленій в магазині "Дитячий світ", зайве не витріщалася та не сходила з розуму від кількості дешевих і недешевих понтів.

Українські політики дуже полюбляють шикарне життя. Ось цей годинник, що був на руці Євгена Червоненка, коштує більше 100 тиясч доларів. Фото TabloID
Не сваріть мене за вічнозелену тему і не інкримінуйте комунізм, але я не втомлююся офігівати, скільки можливостей "злити" зайві гроші є в будь-якому місті. В столиці їх купа, і найголовніше - більшість чесних і порядних українців починає вірити в те, що це не просто можливість, а необхідність.

Причому, негайна і невідступна. І для того, щоб цю необхідність задовольнити, треба шукати грошей. А якщо їх немає, багацько хто впадає в депресію!

Досліджуючи етимологію терміну, можемо пригадати слово "Пантеон". Там сиділи боги, керували простим людом, і, логічно, простому люду дуже кортіло і собі потрапити в пантеон. А щоб наблизитись до великого, деякі почали копіювати їхні звички. Це як версія.

На межі благодійності

Один мій друг з Каліфорнії зараз працює над продюсуванням однієї української співачки "на експорт". Він американець і не знає ні української, ні російської.

Знайомство з творчістю співачки він починає з її нового диску. От як би ви пояснили, чому слова "звукорежисер", "директор", увесь перелік інших спеціалістів, причетних до створення диску, вкупі зі словом "стиліст", написані українською, а слово "парикмахер" замінено на "hair stylish"?

Вам смішно? Це добре, мені теж смішно. Але ж пояснити американцю, що таке понти, було справою далеко не хвилинною. І я знаю, що він все одно полишив це незрозумілим для себе.

Зіркові понти - це окрема тема. На початковому етапі публічні (або майбутні публічні) люди понтуються поведінкою - з цими ми спілкуємося, з цими ні, носа до гори і самолюбства нуль, лише на словах.

На другому етапі понти переходять в речову ланку - зірка середнього масштабу не може собі дозволити просто так розгулювати по сільпо та їсти в "Пузатій хаті", бо її бачать, впізнають, пристають і оцінюють обсяг понтів - машину, одежину, стан доглянутості нігтів, тіла та обличчя.

Їздити в кедах в автобусі можуть собі дозволити лише зірки на третьому найвищому етапі - все одно ніхто ніколи не повірить, що це вони. Бо так вже в масовій свідомості закладено: "кейт мос" на вулиці не зустрінеш, це десь далеко.

В роки безтурботної юності ми з друзями, задерши голови, дивилися салют на святкуванні Дня Міста. Фейерверки люблять всі, навіть незважаючи на їхню сьогоденну звичність та буденність.

Той салют вже трошки надоїдав, коли до мене звернулася літня жіночка. Вона проходила повз, по-доброму всміхалася і була цілком позитивна. А сказала вона, вірніше, спитала таке: "А от якби всім по булочці роздали, краще б було, правда? Замість салюту. З ваніллю...".

Я тоді її не зрозуміла. А згодом... Якби таке відбулося за декілька років, я б, напевно, розплакалася - через нашу країну. І зрозуміла, що варто було дати жіночці трохи грошей, поїсти.

Чим більше ми витрачаємо, тим більше маємо заробляти, а заробляємо ми один на одному. Так що ціна понтів іноді наближається до ціни життя. А там, де було смішно, стає грішно.

powered by lun.ua