Смішне від Тані Малярчук

Тут до мене підійшли їхні міліціонери зі словами "тут курити заборонено, будете платити штраф від 10 до 500 злотих".

500 злотих то дуже багато, то майже 1000 гривень. А нас було двоє - я і чоловік, тому мали б ми заплатити 2000 гривень. Відомо, що польські міліціонери ненавидять, не поважають українців. Я подумала, що якщо він зрозуміє, що я українка, то буде ще гірше, тому говорила з ним польською - хоча моя польська жахлива.

Але коли попросили паспорт, то стало ясно, що "пані є з України". Після того він показав мені знак про заборону курити зі словами "Посмотрітє туда".

Це дуже мене обурило. Хоча поляки вважають, що звертаючись до нас російською, вони нам допомагають. Я дуже довго говорила і щось доводила - в результаті він мене відпустив. Так я поміняла свою думку про міліціонерів...

- Які психотропні речовини вживаєте?

- Ніякі. Я особисто жодного слова придумати не можу у стані алкогольного сп'яніння. А інших психотропних речовин я не знаю. Ну, кава - без неї я не можу нормально прокинутися. Зараз я нагадую собі Мамонова, який казав: "Вот я проснулся - и в проруб". Раніше я багато курила. А тепер на свою дурну голову я кинула курити - і відчуваю надлишок енергії, стала дуже нервова. Ще я ходжу на латиноамериканські танці.

- Які чоловіки вам подобаються?

- Розумієте, це дуже слизьке запитання. Мій чоловік доволі ревнивий - тобто я мала б описувати його як свій ідеал. Але ж це не так. Тут я нічим не відрізняюся від інших жінок - мені подобаються вродливі, високі, мускулисті...

"В житті трапляються такі ситуації реалізації літератури в житті - коли розумієш, що те, що придумав Кафка, то все правда"

- Який ваш найсильніший спогад з дитинства?

[L]- Те, як я тікала з садка. Я була зразковою вихованкою. Одного разу вихователька після прогулянки попросила мене піти пошукати в пісочку відерце, яке ми загубили. Не пам'ятаю, скільки мені було років, це був точно ще дуже ранній вік.

Пам'ятаю, як я виходила з садка, шукала відерце. І пам'ятаю, як мене з ніг до голови пробила думка "Якщо я можу вийти сюди, то я можу взагалі вийти та піти далі".

Я плюнула на відерце і пішла.... Вийшла за межу, що відділяла дитсадок від світу навколо, там була така алейка. І я йшла, відчувала себе все вільнішою з кожним кроком.

А потім раптом мене наздогнала вихователька, і потім я сиділа в кутку. Головне, було усвідомлення того, що я вільна людина.

Автор - Ірина Славінська

Фото надане літературним агентом Тані Малярчук