Смішне від Тані Малярчук

39
8 вересня 2008

Тут до мене підійшли їхні міліціонери зі словами "тут курити заборонено, будете платити штраф від 10 до 500 злотих".

500 злотих то дуже багато, то майже 1000 гривень. А нас було двоє - я і чоловік, тому мали б ми заплатити 2000 гривень. Відомо, що польські міліціонери ненавидять, не поважають українців. Я подумала, що якщо він зрозуміє, що я українка, то буде ще гірше, тому говорила з ним польською - хоча моя польська жахлива.

Але коли попросили паспорт, то стало ясно, що "пані є з України". Після того він показав мені знак про заборону курити зі словами "Посмотрітє туда".

Це дуже мене обурило. Хоча поляки вважають, що звертаючись до нас російською, вони нам допомагають. Я дуже довго говорила і щось доводила - в результаті він мене відпустив. Так я поміняла свою думку про міліціонерів...

- Які психотропні речовини вживаєте?

- Ніякі. Я особисто жодного слова придумати не можу у стані алкогольного сп'яніння. А інших психотропних речовин я не знаю. Ну, кава - без неї я не можу нормально прокинутися. Зараз я нагадую собі Мамонова, який казав: "Вот я проснулся - и в проруб". Раніше я багато курила. А тепер на свою дурну голову я кинула курити - і відчуваю надлишок енергії, стала дуже нервова. Ще я ходжу на латиноамериканські танці.

- Які чоловіки вам подобаються?

- Розумієте, це дуже слизьке запитання. Мій чоловік доволі ревнивий - тобто я мала б описувати його як свій ідеал. Але ж це не так. Тут я нічим не відрізняюся від інших жінок - мені подобаються вродливі, високі, мускулисті...

"В житті трапляються такі ситуації реалізації літератури в житті - коли розумієш, що те, що придумав Кафка, то все правда"

- Який ваш найсильніший спогад з дитинства?

- Те, як я тікала з садка. Я була зразковою вихованкою. Одного разу вихователька після прогулянки попросила мене піти пошукати в пісочку відерце, яке ми загубили. Не пам'ятаю, скільки мені було років, це був точно ще дуже ранній вік.

Пам'ятаю, як я виходила з садка, шукала відерце. І пам'ятаю, як мене з ніг до голови пробила думка "Якщо я можу вийти сюди, то я можу взагалі вийти та піти далі".

Я плюнула на відерце і пішла.... Вийшла за межу, що відділяла дитсадок від світу навколо, там була така алейка. І я йшла, відчувала себе все вільнішою з кожним кроком.

А потім раптом мене наздогнала вихователька, і потім я сиділа в кутку. Головне, було усвідомлення того, що я вільна людина.

 

Автор - Ірина Славінська

Фото надане літературним агентом Тані Малярчук

powered by lun.ua