Грузія: мандрівка без жодних "але"

Джерелом другого є наслідки комунікації - публікації в ЗМІ, дискурси, анекдоти та плітки, що розбігаються світом і штампують в уяві мас ті чи інші картинки. Коли ж межа між цими поняттями стирається, можливо, з'являються підстави говорити про істинність...

Про Грузію кожен школяр знає, що люди там гарячі і скажено-гостинні, що вони божественно танцюють і виготовляють не менш божественне вино. Побувавши там розумієш, що ця схема цілком відповідає дійсності. Щоправда, з деякими "але" і "також"...

Країна контрастів

Перше, що вражає - поєднання духовного багатства і матеріальної бідності. Останнє можна віднести до екзотики - якщо приїздити у Грузію в гості, а не жити там. Центральна вулиця Тбілісі цілком відповідає образу сучасної європейської столиці, натомість, крок ліворуч-праворуч, на один із прилеглих провулків - одразу з'являється відчуття, що втрапив у інший вимір.

Вимір міста після артобстрілу (зауважимо, що мандрівка мала місце у цілком мирний час). Більшість будинків подекуди скидаються на покинуті чи зруйновані. Пробиті дахи, перекошені стіни, пиловий настил, що надає кам'яній дорозі та будинкам романтичної сивини, майже повна відсутність людей...

Тільки квіти, що гірляндами спускаються деінде із вікон, свідчать про те, що вулиця жива.

Біля пам'ятника Руставеллі

Коли ми з подругою-німкою вмостились на безлюдних руїнах щоб підкріпитися хлібом з кефіром, підійшла ошатна бабуся (віком, певно, старша за самі руїни) і чемно попросила пропустити її - те, що ми прийняли на руїни, були ґанком її помешкання.

Увійшовши всередину, бабуся вернулася, винесла велику жменю цукерок та перепросила, що не може запросити нас в дім - мовляв, там надто тісно і незручно. Ідучи вулицею, побачили старезну підошву від черевика, підвішену на іржавому дроті. Підошва заміняла вивіску "Ремонт взуття".

В моєї супутниці якраз розклеївся сандаль, тож ми завернули всередину. Древній, як світ, дідусь, відмовляється брати гроші за роботу - мовляв, прийміть на знак гостинності. І так всюди, на кожному кроці: з кимсь знайомишся, обмінюєшся вітаннями, історіями, дрібничками, потисками рук... Доброзичливість і відкритість кожного стрічного обличчя створює дивовижний контраст із дикою занедбаністю.

Перша наша ночівля відбувається в будинку спального району. Потрапивши в під'їзд, знов мимоволі відчуваєш себе у центрі бойових дій: зірвані з петель двері, вибиті вікна, заколочений дошками ліфт, уламки меблів на сходах та підлозі...

На 16-тий поверх із похідними наплечниками деремось пішки - чим не сходження на вершину?.. Відсутність світла і води ("У нас так завжди по вечорах") компенсується світлом, які дарують господарі. Задля нас накривають святковий стіл із традиційними стравами.

Хоч Великдень давним-давно минув, господиня варить для нас крашанки, дівчата при свічках грають на піаніно, і зрештою, забувається, що ми приїхали на одну ніч та бачимо цих людей вперше й, мабуть, востаннє, і здається, що вернувся до старих-добрих друзів після далекої мандрівки...

Нецентральні райони столиці

Друга ніч в Тбілісі була значно химернішою. Аби не гаяти час на довгу дорогу на околицю, вирішили заночувати ближче до центру, щоб встигнути побачити більше. Ми погодились на пропозицію нашого знайомого заночували у його магазині. Напівпідвальне приміщення із дрібним крамом для приїжджих було обладнано диваном та ковдрами, де ми й осіли...

Так само, як і вчора, надвечір зникли світло і вода. Оскільки приміщення було під землею й без вікон, тьма була абсолютною. Довелось намацати одну зі свічок, призначену на продаж (добряче попалену до нас). Картина була тим веселішою, що господар магазину (замкнувши нас на ніч) забув попередити продавщицю.

Добра пані пережила кілька секунд незабутнього шоку, коли зайшла до крамниці і їй назустріч з-під вішаків виповзли двоє сонних розпатланих істот зі свічкою в лапах і радісним "Гамарджоба"... Щоправда, наступні ночі в Грузії були менш багаті на пригоди, але тим не менш незабутні.

Країна храмів

Виняток із загальної занедбаності будівель складають храми. Різні за віком, архітектурним стилем та конфесією, вони всі подібні на новозведені. У Тбілісі найбільш зачаровує Церква Святої Трійці, збудована зовсім нещодавно. Монументальність і величина багатоярусної споруди поєднуються зі світлими тонами як ззовні, так і всередині, що створює відчуття легкості та простору.

Священики та монахи у всіх храмах охоче ідуть на контакт, розповідаючи про своїх святих, показуючи особливо важливі місця своєї обителі, а іноді навіть проводячи у ті сакральні місця, куди "стороннім-вхід-заборонено".

Так, наприклад, у Батумі, нам дозволили зайти у мечеть. Пухкий килим (у мечеть, як відомо, заходять босоніж) був забарвлений мозаїкою світла, що падало крізь вітражні вікна - характерною особливістю мусульманського храму є розмаїття барв та візерунків в оздобленні.

Працівники очищають берег від сміття та чагарника

Найбільш вшанованими святими є Георгій Змієборець, Свята Ніна, що принесла християнство на землі Грузії (до того панували зороастризм та митраїзм), Давид Будівельник, цар, який об'єднав країну та розширив її кордони і, звісно та Цариця Тамара, час правління якої (12-13 століття) і досі називають Золотою Добою історії Грузії.

Її розум, краса та набожність цілком заслужено увійшли в легенди: за час її правління не було здійснено жодної смертної кари чи тілесного покарання (при тому вона успішно відбила чимало нападів турків), а коли грузинське військо вирушало в похід, за легендами, цариця босоніж проводжала військо до самого кордону і благословляла його на перемогу.

Країна не-туристична

Жовто-бура Кура розтинає місто надвоє. На її пам'яті чимало картин, як величних, так і сумних: і грецькі колонії І тис. д. н. е на чорноморському узбережжі Колхідського царства (Іверія), і поразки у війнах та диктат понтійського царя Мітрідата (ІІ - І ст. д. н. е.), і вторгнення римлян та відвоювання незалежності аж у ІІ ст. н. е., вже під іменем Лазького царства (Егрисі), і втрату її у 562 році на користь Візантії.

Пам'ятає вона і прийняття християнства, і зведення першого храму (церква 12-ти Апостолів, Светицховелі, у колишній столиці Мцхета). Пам'ятає і столітні війни із сельджуками, монголами, турками, ільханами. І пізнішу боротьбу із Туреччиною, Іраном та Росією. Не забуде і сьогоднішні події.

Порослі жовтими травами руїни фортеці, безкомпромісна металева пані з мечем на гірському схилі - сестра київської "баби" та спадок совдепії, репродукції Ніко Піросмані - чи не в кожній другій кнайпі, численні церкви та величні гранітні поховання художників та поетів - то все Тбілісі.

А є ще приморське містечко Батумі, де домашня атмосфера, на присадибних ділянках (що туляться на таких схилах, де втримати рівновагу людям без альпіністського досвіду вдається дивом) ростуть мандарини, а впоперек вулиць від дому до дому тягнуться линви із випраною білизною.

Є ще Мцхета, колишня столиця із старовинною церквою, спадкоємицею першого християнського храму, є загублений в горах храм Джварис Сакдарі, і тисячі непройдених і непізнаних див, задля яких неодмінно захочеться сюди вернутися.

Є люди, які звертаються до тебе "дорогий" та частують вином і танцями - скільки б ви не мандрували, але грузина, що не вмів би танцювати чи співати, ви не зустрінете - це в них в крові.

Не зважаючи на те, що розвиток туризму став одним із актуальних пунктів політики теперішнього президента, країна зовсім не подібна на туристичну (і слава Богу!). На ятках простонеба ви не знайдете гламурних листівок із видом міста та пістрявих сувенірів, на зруйнованих замках та скелях у найнебезпечніших місцях немає ні попереджень, ні заборон, ні, тим паче, перил.

В метро ви не стрінете англомовних назв станцій. Це не потрібно. Той, хто туди приїздить, перестає бути туристом. Він стає гостем. І, як данину за гостинність, лишає шматок серця на розпечених сонцем і музикою скелях.

Автор усіх фото - ЖЖ користувач drugoi