Світло людяності в темряві життя
Саме він започаткував систему навчальних закладів та виробництв для сліпих дітей. Своїх майбутніх учнів Гаюі знаходив серед безпорадних жебраків та старців, і згодом, завдяки отриманій освіті та ремеслу, вони ставали шанованими громадянами в суспільстві.
З того часу минуло більше двох століть, але так званий цивілізований світ змінився далеко не скрізь. Ще й зараз в нашій країні навіть з високих трибун можна почути: мовляв, держава дає інвалідам пенсію, тож нехай отримують її та сидять вдома, якщо не можуть працювати на одному рівні із здоровими.
Звісно, і в Міжнародний день сліпих дехто з інвалідів з вадами зору отримує чергові подарунки від меценатів - чи то пакет з продуктами, чи пляшку горілки, чи грошову допомогу. Втім, цей день - зовсім не "свято сліпих", як дехто, можливо, вважає. Передусім, ця дата в календарі - нагадування тим, хто може бачити, про потреби сліпих, найголовніша з яких - відчувати себе потрібним людям.
Колектив Учбово-виробничого підприємства №1 УТоС міста Харкова та УТоС міста Артемівська хотів би щиро подякувати Центральному управлінню що звернуло увагу на всі негаразди та змінило керівництво, яке повернуло нам знов віру та надію на те, що ми потрібні суспільству та можемо жити повноцінним життям.
"Нам виплатили борг за півроку по заробітній платні. Ми знаємо, що нове керівництво підприємства взяло на себе важку працю по виправленню ситуації, але сподіваємось, що завдяки йому ситуація зміниться на краще", - кажуть вдячні працівники.
Ще з радянських часів тут виробляються різноманітні товари народного споживання. Зараз це - розетки, вимикачі та інше електричне обладнання, а також затискувачі для штор. Більшість працівників УВП №1 - люди з важкими вадами зору або повністю сліпі.
Нещодавно їхнє підприємство, на чолі якого стало нове керівництво, отримало наче "друге дихання" - згасання останніх років змінилося поступовим відновленням.
З розвалом колишнього Радянського Союзу УВП №1, як і більшість підприємств УТоСу, втратило, як виявляється, головне, що тримало його "на плаву": держзамовлення. В останні роки із 60 підприємств для сліпих, які працювали колись в Україні, в робочому стані залишилося близько десяти. Це ті, кому пощастило знайти інвесторів, опанувати нову продукцію та отримати довгострокові замовлення. Інші не витримали умов ринку.
 |
Заради цього 144 сліпі робітники УВП №1 тричі на тиждень дістаються з різних кінців великого міста до рідного підприємства, щоб приступити до роботи. На підприємстві навіть є ділянка, працівники якої з тих чи інших причин мають ще й додаткову інвалідність - у кожного з них ампутовано одну руку. І, незважаючи на це, працюють вони з великим задоволенням, хоча роботу легкою не назвеш.
Люди заробляють собі на хліб монотонною працею біля верстатів або на складальних ділянках. Їхня доля - відточені рухи, які потрібно повторювати сто, тисячу, мільйон разів.
- Адже робота для інваліда з вадами зору - це не тільки можливість заробити гроші, але й спілкування в колективі, якого так бракує в житті. - Каже директор УВП №1 Олександр Шматков. - Які б не були умови, на роботу наші працівники приходять абсолютно всі. Навіть взимку ніколи не запізнюються. Повірте, вони багато чого можуть. Колись держава довіряла нам робити електроапаратуру для трактора Т-150, навіть деякі прилади для оборонної промисловості - і браку ніколи не було.
...Одна відома особа в своїй книзі написала: "Краще бути багатим та здоровим, ніж бідним та хворим".
Сперечатися з цим важко. Але є люди, яким не пощастило ані з першим, ані з другим. Безперечно, вони потребують нашої допомоги. Тільки допомога буває різною. Можна дати милостиню, відкупитися від людини, залишивши її наодинці зі своїми проблемами. А можна - повернути людині те, що відібрала в неї сама природа: бачення майбутнього та впевненість у тому, що вона потрібна суспільству, приносить користь і своїм близьким, і країні в цілому.
Фото автора