Нова страшилка Європи - Україна?

202
18 листопада 2008

Під слідством ще перебувають чеченець та знайдений росіянин, неясно, що чекає на госпіталізованих українця та росіянина, в кімнаті якого трапився вибух. І, найголовніше, слідство встановило причину вибуху - іменинник, любитель хімії, просто хотів зробити петарди для імпровізованого феєрверку.

Якщо не виявлять нових подробиць, всі потерпілі обмежаться травмами, крім іменинника - йому доведеться відшкодовувати збитки гуртожитку, адже він власноруч виготовляв вибухівку.

На перший погляд, це звичайнісінька історія із серії "не зловживайте алкоголем" та "не грайтеся з вогнем". Якби не "але". Дивним чином ця пригода потрапила на перші шпальти газет та зайняла чільне місце на сторінках, присвячених суспільному життю Франції.

Поруч із іншою історією - про божевільного, котрий втік з лікарні та посеред білого дня ножем у груди вбив студента в Греноблі. Ці новини передруковують, додають нові подробиці, збирають комісії, розглядають версії.

В цей самий час в країні вирує економічна криза, а в черзі за безкоштовним обідом в благодійних їдальнях стають представники незвичного соціального прошарку "нові бідняки" - власники маленьких розорених підприємств, звільнені менеджери нижчої та середньої ланки, випускники вузів, які працюють менше року, або ж взагалі не встигли знайти собі роботу. Враження, що країну вирішили відволікти новою, не економічною, "страшилкою".

На цю думку наштовхує і журнал "Ліберасьйон" у статті, присвяченій вибуху в Монпельє, де надано цікаву нову деталь - росіянин, в чиїй кімнаті стався вибух, насправді не росіянин, а "француз російського походження".

Це викликало хвилю суперечливих коментарів читачів. Одні обурювалися факту уточнення походження (мовляв, "А чому ви про Саркозі не говорите, що він - француз угорського походження?"), інші сміялися зі стереотипного поєднання "росіяни та горілка".

Але справді - навіщо підкреслювати слов'янське походження винуватця вибуху?

Що стосується форумів інших видань, то там коментарі дуже строкаті: побажання якнайшвидшого одужання постраждалим, обурення необережністю потерпілих, жарти про алкоголь (каламбури про "коктейль Молотова", запалений замість свічок динаміт тощо) та слов'янських жінок ("Навіщо йому та бомба? Взяв би бомбу-слов'янку - високу струнку довгоногу білявку"), і, на жаль, зауваження на рівні "понаїхало" та "Франція - не смітник, навіщо нам ці іноземці".

З характерних коментарів: "А хіба іноземні студенти можуть жити у французькому гуртожитку?", "Ну, принаймні, це були не араби. Хоча, а раптом серед них є мусульмани?" та "Росіяни, українці, молдавани, вірмени... не вистачає хіба що грузинів - і тоді точно був би привід виготовити бомбу..." (річ у тім, що багато французів у грузинсько-російському конфлікті приймали позицію Росії).

Справді, в цей неприємний інцидент потрапили громадяни країн, котрі середній європеєць сприймає як аутсайдерів, які він погано розрізняє, називаючи просто "екс-СРСР" або "країни Сходу".

Раніше французькими "страшилками" були Польща та Румунія. Чого варті, наприклад, фразеологізм про "польського сантехніка", тобто людину "зі Сходу", яка за меншу зарплату готова зайняти французьке робоче місце, або ж стереотип про "румунського жебрака".

Тепер і Польща, і Румунія стали членами ЄС. А потреба в "страшилці" лишилася. Після інциденту в Монпельє в України та її сусідів, котрі не входять до ЄС, є всі шанси зайняти цю нішу.

Що таке Україна та українці для пересічного француза? Спробуємо зрозуміти, розмовляючи з французами та українцями, котрі прожили у Франції певний час.

Українки можуть кричати, що вони не повії, скільки завгодно. Пересічні французи думають інакше... 
Варто окремо зазначити, що пересічний француз рідко ідентифікує українців, росіян, білорусів, молдован, грузинів, як носіїв різних культур. Для них той факт, що велика частина громадян країн колишнього СРСР розуміють російську та спілкуються нею в повсякденному житті, є визначальним, на рівні "одна мова - одна культура - одна ментальність".

Оксана (21 рік, студентка) це підтверджує: "Часто питають, чи відрізняється Україна від Росії - в плані мови, традицій... Питали, чи всі в Україні знають російську мову".

Але тут винне не лише спільне історичне минуле України та Росії. "Для більшості французів українець та росіянин - одне лице, бо деякі наші співвітчизники, опинившись у Франції, чомусь починають говорити про себе "мы - русские" та голосно кричати про свою любов до російської мови та культури.

Думаю, річ у тому, що ці українці соромляться України. Масла у вогонь підливають французи, які вголос постійно озвучують думку, що Україна дуже корумпована країна, що всім в державі керує мафія, що наша політика - суцільний бардак", - розповідає Марина (21 рік, студентка).

Усвідомлюють відмінності між слов'янами переважно ті французи, які мають адекватних родичів з країн Східної Європи. Наприклад, пані Федерспіль (35 років, лікар-терапевт), чий брат одружився на українці, легко впізнає українські прізвища на "-ко" та полюбляє розповідати про свою подорож у Запоріжжя.

Її перша асоціація про Україну: "тут смачно готують", "ця країна нагадує мені Польщу, куди я 20 років тому їздила з бабусею" і "в Україні майже всі - двомовні".

Гуляючи головною вулицею невеликого містечка, в перших 10 перехожих запитали "Що ви знаєте про Україну?".

Лідери відповідей - Чорнобиль та Шевченко (не Тарас Григорович), також з глибин пам'яті люди діставали фрази про "житницю Європи", 5 осіб згадали Помаранчеву революцію, троє намагалися згадати прізвище "жінки з косою", а в одного чоловіка років під 50 Україна чомусь асоціювалася з Шеварнадзе.

Всі особи чоловічої статі зауважували: "А ще там красиві дівчата". На прохання озвучити своє уявлення про українську красу, наводили такі характеристики, як блакитні очі, біляве волосся, гарна фігура та, чомусь, м'який характер і вміння смачно готувати - опис незмінно підсумовувався фразою про "прекрасну дружину".

Учасниця акції "Україна - не бордель!"
Цей образ покірної українки, апріорі хорошої дружини, згадує і Марина: "Коли минулого року я 6 місяців стажувалася у Франції, то помітила, що наші співвітчизниці, як їх тут називають, "дівчата зі Сходу", ввижаються француженкам справжнім жахом. Особливо ті, котрі не приховують, що хочуть назавжди лишитися у Франції - як правило, через шлюб з французом.

Кілька разів зіткнувшись із цим стереотипом, я завжди пам'ятала, що доброзичливість французів присутня тоді, коли вони точно знають, що ти повернешся до своєї країни".

З таким стереотипом зіткнулася також Настя (26 років, викладач): "В родині, де я працювала au pair, до мене жила моя співвітчизниця. Пробула вона в них два тижні, поки їй не сказали забиратися, бо дівчина приїхала шукати чоловіка, і в неї була відповідна поведінка у всьому.

Моя мадам казала, що всі її друзі, коли чули, що в них дівчина з України, питали, чи не боїться вона за вірність чоловіка. Бо, мовляв, всі вони, "дівчата зі Сходу", тільки за цим до Франції їдуть - їх сприймають як хвойд. Я їх питала, чому ж вони запросили мене після невдалого випадку з тією українкою.

Напряму мені не відповіли, але я так зрозуміла, що для них ті, що не хвойди - працьовиті, сором'язливі, без гонору, який зустрінеш у справжніх "європейок". Тобто англійська дівчина ніколи не буде стільки працювати, як українка".

З іншого боку, Оксана (21 рік, студентка), ніколи не ставала жертвою такого упередження: "В університеті спілкуватися легко. Те, що я іноземка, не блокує спілкування. Їм цікаво знайомитися з новою культурою та відкривати свою власну культуру. Наприклад, родина моєї нової знайомої навіть запросила до себе в гості на Хелловін".

Особисто в автора статті стереотип про "дівчину зі Сходу" доходить до смішного. Марк, мій найкращий друг французької національності досі сміється: "Яка ж ти українка, в тебе ж очі не блакитні, а волосся - не біляве".

Йому байдуже, що в Україні співають про "карії очі, чорнії брови". Хоча є і сумне - він так само переконаний, що будь-яка українська дівчина без матримоніальних видів на французів має постійно доводити, "що вона - не легкодоступна, тому що європейські чоловіки вважають слов'янок невибагливими у виборі партнера".

Чому так сталося? "Через одяг", - відповідає Марк. На його думку, в українців "дивні гардеробні смаки - вони полюбляють яскравий одяг, косметику, прикраси, дівчата часто носять підкреслено сексуальні речі з глибокими декольте або короткими спідницями".

Які ще кліше впливають на сприйняття українців у Франції?

Говорячи про позитивні стереотипи, крім красивих жінок, варто згадати образи "смачної кухні" та слов'ян-поліглотів. Останнє викликає особливе захоплення у французів, які ледве можуть гарно вивчити англійську мову.

Пані Федерспіль, наприклад, досі згадує подружжя, з яким познайомилася в Запоріжжі: "Вони не знали французької, а я вже підзабула англійську, тому ми спілкувалися німецькою мовою. По-моєму, всі слов'яни знають, крім рідної мови,  ще й російську та мінімум одну європейську".

Французи вважають, що українки надто відверто одягаються
Є і побутові стереотипи. Традиційно вони пов'язані з банальним браком інформації та з тим, що українські звички французи бачать через призму свого побуту.

Настя розповідає, що французи вважають нас, як і всіх слов'ян, страшенно забобонними: "Я привезла в якості подарунку для своєї родини au pair обереги для дому. Але французький прагматичний розум не розуміє, що то - витвір народного мистецтва і сувенір в першу чергу. Для них такі сувеніри - як розписка у власній забобонності. Але насправді ще незрозуміло, хто з нас забобонний.

Я дуже сміялася, коли одного разу залишила сушитися парасольку в приміщенні, а мадам прибігла з криком: "Ви що! Не можна тримати парасольку відкритою в домі! Це погана прикмета".

Марина ділиться спогадами про несумісні стилі життя французів та українців: "Вони не розуміють, як можна вчасно не пообідати - вони взагалі вважають нонсенсом їсти не у чітко встановлені години або робити перекус між основними трапезами. А ще у них звідкілясь є переконання, що всі українці їдять багато майонезу, власне, їдять з майонезом все".

Стереотипними також є запитання із серії "Чи холодно в Україні?", "Чи водяться у вас ведмеді?" та "Чи їсте ви багато хліба?".

І ще низка стереотипів від французів: українці страшенно заполітизовані, фанатично віруючі та набожні, мріють про імміграцію, люблять, коли при них починають сварити росіян, українки ж люблять чистоту, постійно щось прибирають і миють, а після шлюбу стають домогосподарками і народжують мінімум 3 дитини.

Це смішно читати, погодьтеся. Справді, де стереотип про щирих, незрадливих, відкритих до спілкування, дещо лінивих людей? Чому ніхто не хвалить Україну за її культуру? Чому імміграція українців часто сприймається як природне логічне рішення? Як це не сумно, тут немає на кого перекладати вину - причину треба шукати в собі.

При підготовці матеріалу використані матеріали Le Figaro, Liberation, AOL France, Europe 1

Усі фото Дмитра Ларіна

 

Автор - Ірина Славінська

powered by lun.ua