Вчинок Мойсея і Шевченка – однотипні

234
12 березня 2009

Я думаю, що мало знайдеться справжніх українців, які б не пам'ятали ось ці Шевченкові слова:

"Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю".
Тарас Шевченко,"Сон"

Коли ми складали екзамен з наукового атеїзму на факультеті журналістики Київського університету, імені того ж таки Шевченка, ці слова повинен був знати на зубок кожен студент, як доказ того, що наш геніальний мислитель був атеїстом, адже тільки атеїст міг так сказати ПРО БОГА.

Цей аргумент, чесно зізнаюся, діяв тоді вбивчо. Принаймні, я не міг добрати контраргументів, аби докорінно спростувати таке твердження нашої атеїстичної професури. Віруючі люди, особливо ті, які зовсім не цікавилися національним відродженням, політикою взагалі, м'яко кажучи, не розуміли Шевченка за такі слова.

Ніякі пояснення емоційністю, безмежним патріотизмом поета на них не діяли. Цих слів його не розуміють дуже багато віруючих і досі. Адже клясти взагалі гріх, а тут готовність проклясти навіть святого Бога!...

Хай навіть із якимись там дуже благими намірами, але проклясти! Здавалося б, дійсно, хіба може бути більший гріх? Відтак виходило, що Шевченко грішник, атеїст, щоб він там не писав про Бога, як би не схилявся перед Ним.

Вперше міф про безбожництво Шевченка в моїй свідомості захитався по-справжньому тоді, коли в роки становлення незалежної України на запрошення італійської Радикальної партії я побував в Римі.

На території Папського греко-католицького університету є храм Святої Софії. А перед ним стоїть пам'ятник. І не Біблійному пророкові, а Шевченку. Біля підніжжя - викарбуваний довжелезний його твір. Вчитуюся в нього і очам не вірю - це ж пише той самий чоловік, який в іншому вірші готовий проклясти святого Бога за свій народ!

А слова які! Що не рядок, то синівська любов до Всевишнього, безмежна відданість йому. І де все це? - біля головного храму греко-католиків в світі, людей, які ні любов'ю до Бога, ні патріотизмом не обділені...

З тих пір Шевченко перестав бути для мене атеїстом, про якого мені доводилося складати екзамен в університеті його імені в Києві. Але і його слова про готовність проклясти Бога і навіть погубити більше ніж життя - душу, залишилися в моїй свідомості. І ніякі мудрі люди, з якими мені, слава Богу, не раз доводилося зустрічатися в житті, не могли зарадити, остаточно спростувати моє сум'яття.

І аж ось недавно читаю Біблію, про те, як тяжко згрішив єврейський народ. Тоді, коли його рятівник пророк Мойсей на горі Сінай спілкувався з самим Богом, отримуючи від Нього найважливіші заповіти. А десь там, під горою, його богообраний народ тяжко грішив.

Він не просто став поклонятися замість Бога живого зробленому із золота теляті, співати та танцювати навкруг нього. А називав це теля не чим іншим, як тими богами Ізраїлю, що вивели його з єгипетського рабства!.. Отже, було продемонстровано наяву повне заперечення Бога живого і його спасіння євреїв.

Що могло тоді бути тяжчим гріхом ніж ця зрада, зневіра і непокора?!.. І що ж на це сказав Господь?

"...І розпалиться гнів Мій на них, і Я винищу їх, а тебе зроблю великим народом".

Тобто мав бути не просто знищеним народ-грішник, а на його місце мав стати один чоловік - сам Мойсей. Але Мойсей не просто відмовився від такої перспективи замінити собою свій народ. "І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: "О, згрішив цей народ великим гріхом, - вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти простив їм їхній гріх! А як ні,- витри мене з книги Своєї, яку Ти написав".

... Ото ж замість богообранства, Мойсей висловлює готовність залишитися з тим грішним народом і бути з ним не просто покараним, а стертим з книги Його, якщо Бог не помилує цей народ. От якою величезною була любов Мойсея до свого народу!

Мойсей не став фанатично коритися волі Всевишнього, просити, щоб поміняв йому цей невдячний народ на інший - чесний і відданий, а спочатку почав переконувати, просити не карати грішників, а врешті обрати: або залишити їм життя, або прибрати з життя себе.

Як нагадує мені самовідданий вчинок Мойсея, висловлена ним готовність до ще більшої самопожертви заради свого народу, нашого пророка - Тараса!

Їхні вчинки за суттю своєю абсолютно тотожні. Це і є та найвища міра святого патріотизму, яку дуже високо оцінив Господь. Для Мойсея і його народу це завершилося - життям!.. І не просто, а з Богом. "...А тепер іди, провадь цей народ туди, куди казав Я тобі..." - сказав йому Всевишній.

Про ті слова Шевченка написано багато. Та нам, українцям, ще не одному поколінню доведеться захоплюватися, відкривати заново істинний зміст цих ВЕЛИКИХ слів, які ставлять в один рівень любов Господа і свого народу.

Василь Кізка, для УП

powered by lun.ua