Нездоланна брехня Лінії Сталіна

336
19 червня 2009

На Лінії Сталіна, як і до війни, - державний кордон. Носять квіти до пам'ятників Леніну в місті і селах району. А останкам цих укріплень - абсолютно ніяких почестей! Наче їх немає на білому світі, наче майже в кожному з них героїчно не загинули за Батьківщину наші солдати! Між тим, колись вони радянською пропагандою називалися нездоланними.

Місцева українська влада сидить в кабінетах колишнього райкому компартії. Про Лінію Сталіна мовчить, як риба. Може тому, що й досі розміщується в квадраті вулиць Піонерська, Комсомольська, Комінтерна, і Леніна...

До 22 червня 1941 року дві червонопрапорні соціалістичні країни Європи - Німеччина і СРСР заклято дружили. Таємно розробляючи плани знищення одна одної. Врешті решт розпалили війну, якої світ ще не бачив.

Тут, в Ямполі, на Лінії Сталіна, в 1941 році зійшлися в смертельному двобої переважно робітники і селяни, в солдатських одностроях, червонопрапорної заможної Німеччини проти таких же робітників і селян бідного але теж червонопрапорного СРСР. Перші наступали, а другі оборонялися в ДОТах. Про це і досі говорити не прийнято на офіційних місцевих заходах. Міфи про Другу світову війну і досі безсоромно культивують і на цій ділянці Лінії Сталіна. Нічого доброго це не приносить крім аморальності і зневіри.

Боляче дивитися: майже всі вогневі укріплення Лінії Сталіна в населених пунктах району цинічно завалені сміттям. Це результат неправди в політиці. З них покрали все, що лиш можна вкрасти. Влада й досі не додумалася до найелементарнішого - хоча б встановити скільки їх є. А ось цей героїчний вогневий опорний пункт, між Ямполем і Порогами, що бився з ворогом в нерівному бою кілька днів, пам'ятник воєнної історії - взагалі проданий бізнесмену в супереч діючому сьогодні закону.

Нещодавно я проводив екскурсію в ньому з групою московських туристів. Боячись, що ось-ось десь вигулькне бізнесмен і пожене нас геть із своєї приватної території...

Моє село - Велика Русава Томашпільського району знаходиться за 50 кілометрів від Могилів-Ямпільського укріпрайону Лінії Сталіна. Воно в тридцяті роки будувало ці укріплення на Дністрі, як і сотні інших сіл та містечок краю. Біля сільського пам'ятника, - довжелезний бетонний список тих хто не повернувся із фронту. В числі інших - рядовий Василь Кізка.

Пам'ятник загиблим в селищі Велика Русава 
Мені все життя здається, що я той самий Василь Кізка, що в 1941 пішов на війну і не повернувся додому, до п'яти своїх дітей. Мені здається, що це я загинув можливо в одній із цих вогневих точок на Дністрі. Бо тоді їх поспіхом заповняли ким завгодно... Дякую Сергію Скибенку, який надав мені ось цей жахливий своєю правдою документ, котрий подаю із скороченнями, мовою оригіналу:

ИЗ ДОКЛАДНОЙ ЗАПИСКИ НКВД УСССР
В ЦК КП(б) УКРАИНЫ О СОСТОЯНИИ
МОГИЛЕВ-ЯМПОЛЬСКОГО УКРЕПЛЕННОГО РАЙОНА
16 января
1939 г.

...Материальная часть огневых сооружений находится в неудовлетворительном состоянии.

На территории 2-го сектора обороны (сучасний Ямпільський район - В.К.)  имеется 9 огневых артиллерийских полукапониров. Из них 3 сооружения  "Скала", "Партизан" и "Мюд" не имеют фильтровентиляционного оборудования...

В ОПК "Сталин", "Ежов", и "Димитров" фильтры установлены, но нет вентиляторов мощностью 5 тыс. куб. м в час. Воздухозаборные приспособления до сих пор в этих сооружениях не установлены из-за отсутствия на них чертежей, не высланных инженерным отделом КОВО. (При відсутності фільтровентеляційного обладнання всього через кілька пострілів з гармати, в капонірі від порохових газів вижити було неможливо, ось чому, зокрема, вони раптово замовкали в липні 1941 - В.К.)...

Электропроводка во многих ОПК перепутана и совершенно не обеспечивает их электроосвещение. (Як можна воювати в пітьмі та ще й під землею?.. - В.К.).
Находящиеся в ОПК моторы внутреннего сгорания марки АЛ-6-12 и АЛ-12-2, предназначенные для приведения в действие фильтровентиляционного оборудования и освещения, для минных сооружений малопригодны...

Противогазами большинство личного состава гарнизона не обеспечено...
Полукапонирная артиллерия в огневых сооружениях находится в неудовлетворительном состоянии.

Все пушки собраны из некомплектных деталей разных пушек. Пружины накатников пушек большей частью собраны неправильно...

Боевыми шнурами пушки обеспечены только на 40%.

Во многих орудиях от перекоса рам поломались и вышли из строя коробчатые и смотровые окна, и во время химатаки газы легко могут проникнуть во внутреннюю часть огневых сооружений. (Через ці вікна німці згодом спопеляли червоноармійців з вогнеметів - В.К.).

Артиллерийские минные сооружения до сего времени не оборудованы подъемниками для подачи снарядов из казематов непосредственно к орудиям на высоту 9-10м, и снаряды подаются примитивным способом (веревкой)...

При существующих штатах рядового состава (особенно пулеметчиков) пульбаты не могут выполнить возложенных на них задач...

Кадрами артиллеристов пульбаты совершенно не обеспечены... Части УР на продолжении всего времени своего существования не имеют никакого руководства со стороны высшего командования в деле боевой подготовки (выучки личного состава крепостному делу)... (На початок війни цей жахливий стан УРу, як свідчать інші документи, ні на йоту не покращився - В.К.).

Зам. Народного комиссара внутренних дел УССР Кобулов ("Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне", стр. 31-35. Издательство А/О "Книга и бизнес", Москва 1995).

Більше десяти років - з 28 по 39 рік будували цей укріпрайон на Лінії Сталіна... Оправдуються - не вистачало ресурсів... То чому їх поставляли Гітлеру до самого початку війни?! Чому допомагали йому відновлювати військово-промисловий комплекс, військові кадри? (Цікаво й те, як він нам допомагав... Не так давно мої друзі виявили в одній із вогневих точок металеву тавру із тавром заводу Круппа. В Порогах мені розповідали місцеві жителі про те, що тамтешні ДОТи будували і... німецькі інженери. Їх потім люди впізнавали в німецькій формі. Так було і в Могилів-Подільському районі про що якось писала тамтешня районка, і в інших на Лінії Сталіна).

Чому розбудовували непотрібні в обороні наступальні війська, якщо ніби то була оборонною радянська військова доктрина? Чи не краще було добудувати Лінію Сталіна, а вже потім допомагати Гітлеру?

Не краще, бо брехали про оборону, а мріяли завоювати всю Європу, як і товариш Гітлер. Але чому брешуть і досі?.. Хіба є сенс українській місцевій владі замовчувати перш за все політичну брехню сталінізму? Виходить, що є...

Здавалося, в тих ДОТах і ДОСах воювати було неможливо. Але...

Цитата з мемуарів німецького генерала, який штурмував Могилів-Ямпільський УР 18.7.1941р.: "Особливі труднощі були із знищенням кулеметного ДОТу на північній околиці Ямполя з 4-ма чоловіками гарнізону, чиє повне знищення було досягнуте тільки 19.7.1941 в 23 години. Після того, як вдалося підірвати зосереджений заряд біля однієї із амбразур цього ДОТа, здалися три чоловіки гарнізону, які пояснили, що всередині здійснює опір офіцер з кількома членами гарнізону. Дот був блокований і після того, як доставили ще вибухівку, зруйнований 50-кілограмовим зарядом...". (Denkschrift uber die russische Landesbefestigung, Berlin 1942)

Потерна вогневого опорного пункту в Ямполі 
На День Перемоги я запитував багатьох представників місцевої влади - де цей дот?.. В ньому ж загинули герої! Ніхто з них і гадки не мав де...

Між тим, не лише ця вогнева точка УРу так захищалася. Продовжує німецький генерал: "Гарнізони ДОТів неодноразово показували нечутливість до загроз з флангів і навіть під вогнем артилерії і бомбардуванням вели бій непохитно і гнучко. Вони розуміли, як вводити в оману, наче б то покидали ДОТи і відходили в проміжки, щоб пізніше знову зайняти вогневу споруду в сприятливий для них момент. Поранені прикидалися мертвими і стріляли в спину. Тому в більшості випадків полонених не брали".

Біля входу в героїчний 112 ДОТ в Могилеві-Подільському написано, що в цілому укріпрайон зупинив ворога на Дністрі на два дуже дорогих тижні. Тут було знищено п'ять тисяч ще свіжих солдат і офіцерів Вермахту. В Могилеві-Подільському аж три музеї мають експозиції про УР, тут проводяться солідні наукові конференції. Можливо тому, що там вже давно немає ні вулиці Леніна, ні Ворошилова, ні Дзержинського.., а вся місцева влада знаходиться на площі Шевченка...

В Ямполі ж, в краєзнавчому музеї, жодного серйозного документа, про ті події немає, наче були вони за тисячі кілометрів звідси, наче не поклали за це місто тут голови сотні, зокрема, таких багатодітних солдат, як рядовий Василь Кізка з села Великої Русави!

І на останку ще один закономірний красномовний факт. Коли німці вже ж прорвали оборону на Дністрі і їх довга колона проходила через містечко Дзигівку, де на початку війни формувалися наші війська, тут їх з хлібом-сіллю на рушниках зустрічали місцеві жителі. Як і в моєму селі, як в багатьох інших селах району та області. Не спроста... Бо нестерпною була радянська брехня в тому числі і про непереможність УРу.

Коли ж в 1944 році радянські війська повернулися на Дністер то мобілізували і кинули в м'ясорубку під Яси беззбройними багато тих, хто чудом вижив в укріпленнях УРу. Туди, на братські могили до них, довгий час їздили їх діти і внуки із придністровських сіл і міст. Тепер не їздять. Бо хтось всемогутній наче перезавантажив пам'ять...

Автор - Василь Кізка, Ямпіль, Лінія Сталіна, Могилів-Ямпільський УР, для УП

powered by lun.ua