Як за одну добу пошитися в українські жлоби

13
1 липня 2009

У 1996 році російський майстер "дворової пісні" Ніколай Івановскій заявив, що саме йому належить пісня "Постой, паровоз!". Автор залишався невідомим довго, боявся. Пісню Івановскій написав у 1946-му, коли 18-річним мотав строк у Карелії. Спершу крав голубів, за що і потрапив до дитячої колонії, пізніше - став кишеньковим злочинцем.

Кажуть, і "Паротяг" він вкрав, хоч жодного разу не претендував на гонорари.

Потягами, вщент набитими людьми у Радянському Союзі перевозили в'язнів, але не лише таких, як Івановскій. Такими ж "скотовозками" Сталін перекидав цілі народи. СРСР лишив нам у спадок освіту, дороги, поїзди. Про це люблять наголошувати патріоти совка: "Ета страна дала тєбє образованіє".

Але совок не дав мені ані освіти, ані поїздів. Совок залишив по собі систему - систему в головах і на залізниці. У цій системі ви маєте звикнути до того, що незручно, ви обов'язково мусите терпіти, не спати і не читати, ви мусите їхати з відкритими очима і боятися.

Боятися за свої речі, за гігієну, тарганів, павуків. Звикати до смороду, звикати до задухи, терпіти хамство, яке породжується чинниками, що ви їх боїтеся і до яких маєте звикати.

Пострадянську людину здивує те, що в "Європі", в Німеччині, де панує розруха і безлад, провідник спального вагону ризикує провалити практичний іспит через те, що начистивши взуття усім пасажирам, забув помітити крейдою на підошві, що взуття - чисте!

В Україні все не так. Уявіть, що ви вирішили з'їздити в якусь невеличку подорож, скажімо до Вінниці. За коротеньку одноденну подорож ви неодноразово почуваєте себе жлобом.

Вперше це почуття прийде задовго до початку подорожі. Точний розклад потягів та наявність місць ви можете дізнатися тільки в спеціально навчених індичок, які заклюють вас до півсмерті тільки за те, що ви уважно перевірите правдивість того факту, що вільні місця на сьогодні й навіть прямо на зараз є лише на Москву.

Озирніться назад, черга за вами вже кілька хвилин як пошила вас у жлоби і активно обговорює вашу незграбність, хоча умови з спеціально навченими індичками однакові для всіх.

Узявши квитки на наступний день і їдучи на таксі, зазирніть в очі таксисту, він явно вважає вас жлобом, бо, доїхавши до місця, спочатку може "забути" про здачу, а ви, борець за справедливість, знову відчуєте себе жлобом, вимагаючи розміняти в кіоску поруч на дрібні велику купюру. Бо у таксиста наче немає здачі.

До цього слід додати, що таксист вважає вас не лише жлобом, а й просто придурком, бо вам, з якогось дива, захотілося застебнути пас безпеки, хоча ж він попереджав, що цього можна не робити, тому що ви попросили його не палити в салоні, вимкнути шансон і найстрашніше - поїхати по об'їзду, а не перетинати подвійну смугу.

У самому потязі - не дай Бог з вашим високим зростом їхати у плацкарті. Пам'ятайте, що ноги слід тримати максимально зігнутими глибоко під собою або сидіти на полиці. Якщо ж ви, усе ж, вирішили вивісити ноги в прохід - не забувайте, що знімаючи шкарпетки - ви жлоб, позаяк порушуєте гігієну і люди головою чіпляються за ваші брудні й немиті ноги, оскільки пригинатися або ж переступати в плацкарті не прийнято.

Але також слід не забувати, що спати в шкарпетках - це жлобство.

Заходячи до купе - слід привітатися з усіма попутчиками, навіть якщо вони не дуже раді цій зустрічі. З дому необхідно завчасно запакувати смажену курку або ж гуску, сало, хліб, банку огірків та помідорів і почати першим пригощати своїх сусідів, інакше вони можуть подумати, що ви - рідкісне жлобйо.

Якщо ж вам пропонують їсти - не соромтеся, жерти як свиня в потязі - це неабиякий патріотизм та повага до тих, хто намагається вас нагодувати.

Нещодавно про мене написала газета Укрзалізниці "Магістраль", і я приготувався, що всі провідники почнуть вітатися і не перевіряти квитки. Натомість проводирка, яка мусила прибирати постіль, пропонувати допомогу, мовчу про "ввічливо спілкуватися", будить вас за годину до прибуття, примушує встати і сидіти в темряві у тунелі і чекати, доки "Київ-Чоп" пропустить ""Жмеринка-Москва".

Питання: і звідки в нас стільки нелюбові до країни, яка подарувала нам цю освіту, цю залізницю і це вонюче жлобство?

Автор - Богдан Логвиненко, головний редактор видання Sumno.com, для УП

powered by lun.ua