Судова епопея про викрадення картин: кінця-краю не видно
Якщо дивитися з фінансової точки зору, то картина вартістю мільйон гривень, яка висить в музеї, і мільйон гривень, які зберігаються в сейфі банку, нічим не відрізняються. В першому і другому випадку вартість одна і та ж - мільйон.
Чому я порівняв музей з банком? Та тому, що за великим рахунком функція у них одна і та ж - зберегти цінності людей і держави.
А тепер поглянемо, як же ці дві установи виконують цю свою найпершу заповідь. Ви можете собі уявити таке: хтось позичив в банку мільйон гривень, дома зробив з них власноручно, чи на принтері, в залежності від таланту, дублікати купюр і повернув банку мільйон таким чином підроблених грошей?
А можете собі уявити, що банківський працівник, який має доступ до грошей, таке втяв - підробив скільки йому треба гривень, оригінали купюр забрав, а замість них в сейф поставив підробки, "фуфло"? Таке й уявити неможливо. Навіть в наших, далеко не ідеальних банках.
А що ж в музеях? Судова справа, яка слухається в Крижопільському суді ось уже кілька місяців, яскраво свідчить про те, що в музеях можна витворяти такі фокуси у неймовірних масштабах! Отже, цінності, які зберігаються в музеях, мають систему захисту на кілька порядків гіршу, ніж в найгірших банках. Чому? За це треба "дякувати" Верховній Раді, яка й по сьогоднішній день не спромоглася законодавчо створити систему захисту музейних цінностей, аналогічну за своєю надійністю до банківської. Хоч в музеях нерідко цінності зберігаються більші, ніж в банках.
Доходить до смішного. В Ямпільському і Уманському музеї шахрайським чином, шляхом підробок, було поцуплено багато картин. Звинувачується в цьому не хто-небудь, а еліта правоохоронних органів двох районів, директор музею і директор водоканалу. Вже близько року суди б'ються над відповіддю на питання - була "груповуха" чи ні? Хто поцупив ті картини? Якої вони вартості? І відповісти не можуть. Як в одному, так і в другому музеї не було і немає в штаті таких, здавалося б, невід'ємних спеціалістів, як мистецтвознавці.
Ви собі уявляєте, щоб в банку на ключових посадах працювали не банківські працівники, а, приміром, дипломовані фахівці з бальних танців? В ямпільському музеї завідувачкою фондів є агроном. В уманському, де зберігається близько 4000 картин, лише одна людина має музейну, але все ж не мистецтвознавчу освіту! Всі інші, починаючи від екс-директора М.Вихристюка, який зараз сидить надійно на лаві підсудних, образно кажучи, любителі музейної справи - хто звідки, хто зі школи, хто з виробництва, хто з армії...
А там зберігаються раритети, твори унікальні, колосальної вартості! Ні в першому, ні в другому музеї немає спеціаліста із авторських прав. Тому й не дивно, що ніхто порушені авторські права і не збирається захищати. Деякі картини і досі знайти не можуть. Цікаво й те, що заяви адвокатів про те, а скільки ж в цих музеях було і є оригіналів, а скільки підробок теж документальної відповіді не знаходять.
Ви собі уявляєте, щоб таке було в якомусь із банків з грошима? В музеях все тримається на „моральності", чесному слові музейників і тому подібних гуманітарних категоріях, а не на документальній базі.
От і попробуй суддя Валентина Глушкова, в цій мутній воді беззаконня, правового нігілізму, професійної невідповідності, убогості системи захисту музейних цінностей дати відповідь на головне питання - хто ж злочинець в цій справі?
Кому вигідний такий стан системи захисту музеїв? Звичайно ж злочинцям! Ось чому в наші музеї чесні і порядні люди так неохоче віддають на зберігання свої культурні цінності. Ось чому вони бідні аж сині і животіють на грані можливого.
Чергове засідання в справі про викрадення картин на цей раз було означено так би мовити потужним журналістським десантом аж з Києва. Його представляли два телеканали СТБ і 1+1. Напередодні судового засідання в Крижополі знімальні групи працювали в Ямполі. Тут вони "копали" не лише в музеї, відділі культури, а й в СБУ. Найголовніше, що вдалося їм роздобути - гіпотезу про те, що головний фігурант справи, колишній начальник Ямпільського водоканалу пан Прилипко, який визнає свою вину в деяких епізодах справи, збирається відкривати автозаправку.
Телевізійники запитали його, чи дійсно він це збирається робити. Відповідь пана Прилипка була обтічною, але він не заперечував, що незабаром така заправка може появитися на світ Божий. За які "шиші", ніхто не уточняв, бо всім і так ясно.
Майже цілий день знімальні групи працювали в рідному селі пана Прилипка - Порогах. Де, згідно матеріалів кримінальної справи, картини зберігалися в гаражі батьків екс-водоканальника тривалий час, поки вишукувалися майстри з копіювання їх. Мати і батько підсудного в один голос заявляли, що не вірять в те, що їх син злодій, і про зберігання картин в своєму помешканні вони нічого не знають.
 |
| Батьки Прилипка дають інтерв'ю, не впускаючи журналістів у двір |
"Натиску" об'єднаних сил двох телеканалів першим з підсудних не витримав екс-директор уманського музею пан Вихристюк: він втік з-під об'єктивів телекамер із зали суду. За ним побіг і пан Мельник, екс-заступник начальника уманської міліції, зник і пан Прилипко. Як не дивно, зі всієї четвірки залишився на лаві підсудних під пильним зором телекамер лиш екс-начальник райвідділу СБУ пан Віязловський. Він охоче давав пояснення і наполягав, що не визнає пред'явлених звинувачень.
 |
| Зі всієї четвірки підсудніх не втік від об'єктивів телекамер лише Віязловський |
- А картини з Ямпільського музею він теж купував? - запитала адвоката журналістка телеканалу СТБ Наталія Соколенко.
- Ні... Скориставшись нагодою, він замінив картини... Але всі ті картини... Вартість їх значно завищена, ніж вони коштують реально. На попередньому засіданні були художники, які малювали ці картини... Вони казали що це за картини. Тобто ті картини.., вони коштують п'ятсот-шістсот доларів. А не так, як заявлено в експертизах, по п'ятнадцять, по двадцять, по тридцять тисяч.
- А балансова вартість їх складає двісті гривень, - додавав адвокат пана Віязловського М.Коваль.
- А хто був організатором, чи все в цих двох музеях виявилося спонтанно? - докопувалася журналістка телеканалу 1+1 Валентина Доброта. Адвокат пана Прилипка відповів на це, що ці події не можна об'єднувати, що картини зберігалися в його підзахисного, і він їх повернув, вони не були продані.
Прокурор відділу військової прокуратури Центрального регіону України Денис Шаблюков, який представляє в суді звинувачення, свою позицію висловив однозначно. Він вважає, що вина підсудних повністю доведена досудовим слідством. "Вважаю, що обвинувальний вирок буде по цій справі", - заявив він журналістам.
Останнє судове засідання завершилося заслуховуванням свідка Юрія Гопака - головного інженера Ямпільського водоканалу, який виконував розпорядження з виготовлення рамок для підроблених картин музею та новими клопотаннями підсудних. Коли продовжиться розгляд цієї справи, судом ще не вирішено.
Суд підтвердив свою заборону на будь-який сторонній аудіо чи відео запис справи. Суддя пояснила таке рішення тим, що звукозаписуючі пристрої журналістів можуть зашкодити офіційному аудіозапису, а відтак справа адвокатами може бути опротестована. Втім, зрозуміло, що ніяких перешкод роботі якоїсь, а тим більше судової апаратури, цифрові диктофони журналістів не дають.
Схоже, що суддя, яка дуже обережно веде цю справу, вирішила перестрахуватися. Ця ж заборона значно ускладнює роботу журналістів. А відтак суспільство не отримує достатньо інформації про цей важливий судовий процес.
P.S.: Музеї країни захищають ще радянські недосконалі закони. Якщо такий стан не буде докорінно змінений сучасною законодавчою базою, то Україна може втратити і ці цінності, як вона вже втратила багато свого іншого національного багатства.
 |