Танком по… Дніпру?

19
11 листопада 2009

За більш ніж два роки участі в рейдах я бачив різні порушення природоохоронного законодавства. Від встановлених на нерестовищах невеликих земснарядів - до здоровенних днопоглиблювальних машин біля стратегічних об'єктів (у самісінькому центрі столиці!).

Від намитих острівців для однієї дачі - до цілих пустель, пристосованих для будівництва котеджного  містечка. Замивалися заплави річок, знищувалася прибережна смуга зі всіма зеленими насадженнями, де раніше відпочивали тисячі людей: з вудкою біля річки, з піснями біля багаття, під зоряним літнім небом. Де це все? У минулому, до якого вороття вже не буде...

На березі Дніпра ось такі причали для яхт з бетонними вимостками не є чимось новим 
Усюди був один принцип: в одному місці намити з дна річки пісок та засипати ним іншу сторону берега, таким чином, збільшуючи територію для забудови, тобто її вартість. Або просто намити гору піску, яку помалу розпродавати. Чи провести "реконструкцію" берега для власних потреб: причал для яхти, бетонна вимостка навколо газону, власний пляж врешті решт. Кого сьогодні здивуєш триметровими огорожами приватних володінь, які спускаються прямо в дніпровську воду?

"Генерали піщаних кар'єрів" київських земель трішки отямились (або вже наситились? марні сподівання....) лише після того, як всі ці афери стали відомі журналістам, а відтак і пересічним українцям. Завдяки громадському тиску та неодноразовими зверненнями в прокуратуру цей бізнес захитався (доречно буде пригадати, що і завдячуючи резонансу після вбивства громадського еколога Гончарова, влітку цього року на Жуковому острові в Києві).

Саме бізнес, адже суми, що прокручуються навколо "піщаних замків", позахмарні, - сотні мільйонів гривень. Бізнес захитався, але не впав. Усе вирішують гроші.

А намиті острівці на Дніпрі усупереч законам теж нікого не здивують  
Те, що я побачив днями - випадок, що затьмарив мою свідомість своєю цинічністю та варварством. Такого не пригадали навіть інспектора з більшим досвідом роботи в київській рибоохороні, з якими я виїхав на рейдову перевірку в Бориспільський район.

На околиці села Старе, неподалік від риболовно-спортивної бази "Рудяки", на березі Дніпра ревів... артилерійський тягач, оснащений вже цивільною грейдерною лопатою заввишки близько півтора метра(!). Цей монстр зрізав, як ножем масло, величезні пласти прибережного піску і звалював його прямо у воду. Піщані пагорби, заввишки в 2-3 метри, протягом лічених годин набували форми плато, а хащі очерету, природного нерестовища риби, опинялись під тоннами ґрунту - навалений пісок вже дійшов до відкритої води.

Чудо-техніка за роботою: цей "танк" зрізав величезні пласти прибережного піску і звалював його прямо у воду
Такий наступ танками на Дніпро, мабуть відбувався в останнє чи не при визволенні Києва від німецьких загарбників - у листопаді далекого 1943 року, рівно 65 років тому. А вже сюжет сучасного українського триллера - війна проти самих себе, самознищення, самоліквідація!
Результати плідної праці: прибережна смуга завалена піском 

До моменту нашого приїзду прибережна смуга протяжністю близько ста п'ятдесяти метрів в довжину і завглибшки до 20 метрів, вже покоїлася під піщаним саркофагом. І це був, судячи з об'ємів, лише початок цієї варварської роботи.

Поряд були ще не знесені пагорби заввишки більше 3-4 метрів: вони теж повинні були стати рівним майданчиком, за рахунок поглиблення і просування у водне дзеркало Канівського водосховища. Варварство. Я не знайшов інших слів.Як водиться в таких випадках, водій "цивільного танка" нічого не знав і не відав. Сам він мешканець Івано-Франківської області, "заробітчанин", якому просто наказали зробити певну роботу. Але навіть назви фірми і прізвища керівника, який оплачував роботи, він сказати не міг.

Документів не було ніяких: ні на виконання робіт (їх в принципі бути не могло, адже ніхто б не видав у рибоохороні подібні дозволи), ні на сам транспортний засіб. Нам було лише передано номер телефону якогось Олега Петровича, якому належить ділянка землі, де проводилися ці варварські роботи.

 
Був складений державний акт про перевірку і припис, в якому "танковим військам" було заборонено далі проводити будь-які роботи поблизу води (водій і його техніка, варто відмітити, досить швидко ретирувався, щойно отримав на руки акт та припис у ньому).

Додзвонилися ми і до Олега Петровича, запросивши його на наступний день, з документами і докладними роз'ясненнями, в Державне Управління рибоохорони у Києві та Київській області. Однак, він наше запрошення проігнорував, прокоментувавши у телефонній розмові, що він "... помічник двох народних депутатів, та у нього обмаль часу". Собі ж дорожче, адже документація по завданих збитках готується і піде в прокуратуру. Продовження історії буде, і я впевнений - дуже цікаве.

Але в душі залишається гіркий осад. Що ж ми за недолюдки, що ж ми робимо з природою, і самі з собою? Як же ми так швидко втрачаємо усе те, чого нас в дитинстві вчили батьки? Чи "Олега Петровича" - не вчили?

Фото "Української правди. Життя" та автора

 

Автор - Ігор Тихолаз

powered by lun.ua