Народження краси

31
13 листопада 2009

Я йшов вулицею і наспівував собі Кіпєлова "Я свободєн" переінакшивши на свій лад: "Я рушаю в дальню путь, щоби вовка обминуть, щоб ведмедя обминуть, і з мене годі..."

Мене втішало знайдене "з мене годі"; воно не було повним фразеологічним відповідником "я свободєн", але точно відображало готовність, з якої вже нерозривно виникає твердження "я вільний".

Пригадалось, як у "Всесвіті" прекрасно переклали рефрен з творів Курта Воннегута. В російському варіанті це було "такіє дєла". Цілком пристойно і гарно в перекладі українською було б "такі-то справи". Але "Всесвіт" запропонував дуже точне: "Бува і таке".

Поки я гадав, як має відобразитись у пісні зустріч з лисичкою, задзвонив телефон. Дзвонила Леся, а це означало, що я маю відхилити виклик і сам передзвонити, бо так виходило дешевше. Я виклик відхилив, але не передзвонив. Вчорашній вечір закінчився у нас німою сценою.

Спочатку все було гаразд. Я розповідав Лесі плани нового матеріалу. Для початку ми погодились, що для кожної людини існує об'єктивна, не залежна від неї, формула буття.

Далі я їй пояснював, що на мою думку, життя це і є наближення людини до цієї формули, тобто це має бути метою. Але через соціальні, культурні, освітні, ситуативні нашарування і вимоги людина дуже часто не може цю свою формулу буття розпізнати. Це і складає основу конфлікту і трагізму долі.

І навпаки, коли людині вдається набір доступних їй соціальних стереотипів, стереотипів родини та середовища, свої суб'єктивно-егоїстичні стереотипи інтуїтивно наблизити до своєї формули буття, то ми спостерігаємо народження краси.

Я їй сказав, що талант - це той, хто розпізнав свою долю, а геній - це той, хто цій долі не зрадив. Адже ми спостерігаємо безліч заходів сонця, вражаючих краєвидів. Але тільки тоді у нас перехоплює дух, коли наш внутрішній стан найточніше наближається до власної формули буття.

При цьому надзвичайно важливо розпізнати два різних, але подібних за своїми зусиллями шляхи. Одна справа, коли ми себе координуємо зі справжньою формулою нашого буття, зовсім інша, це коли своїй збоченій уяві ми шукаємо відповідники в оточуючому світі. В обох випадках знайдена відповідність породжуватиме екстаз.

Але, якщо в першому випадку це крок до свого призначення, до краси, то в другому - це крок до потвори, яка ховається за гламурним визначенням "креатив". Це, власне, і була основна думка.

Коли я закінчив переповідати різноманітні інтерпретації своєї ідеї, то поцікавився думкою Лесі. Вона сказала: "Гарно, так воно, мабуть, і є, - і далі, без зупинки, додала, - скинеш сорочку, я її виперу".

Така відповідь мене приголомшила. Не вперше Леся інакше, ніж я сподівався, сприймала мої "цікавинки" (так вона їх називає). Я ставився до цього завжди з увагою, бо переконався, що у неї своя цілісна картина сприйняття життя, побудована на невідомих мені практиках, і ця картина продуктивна. Але цього разу я не приховував своєї образи і мовчки пішов спати.

Зараз, тримаючи в руках телефон з відхиленим дзвінком, до мене дійшло, що поведінка Лесі і перебувала саме в полі тих настанов, про які я так гарно говорив, але які не розпізнав. Адже я сам неодноразово наголошував, що не варто розраховувати на те, що найавторитетніші думки та гіпотези співпадуть з універсальними законами всесвіту, яким підкоряється підсвідоме людини та її організм.

Я отримав підтвердження, але не відчув його. Ми шукаємо розв'язки формули нашого буття, занурюючись у філософські розвідки, шукаємо їх у полі удаваних стереотипів кар'єрного та матеріального успіху. А сама формула пропонує нам їх у вигляді найбуденніших ситуацій, у вигляді посмішки продавця овочевого магазину у відповідь на наше побажання доброго дня. Ми шукаємо "зручного" Бога.

Ми хочемо, щоб Ісус був подібним до нас, але нічого самі не робимо, щоб наблизитись до Нього. Піклування - це і є той універсальний закон всесвіту, сформований для людини, який зараз розмитий культурними та псевдокультурними традиціями, зруйнований "креативними" стереотипами суспільства марнославства і жадоби. Піклування та взаємодопомога - це єдиний і непереборний аргумент, який успішно може повстати проти логіки сили - логіки нашого розхристаного часу.

Я телефонував до Лесі.

 

Автор - Валентин Ткач, Чернівці

powered by lun.ua