Сімейні цінності

Призначення та першочергові функції держави полягають, насамперед, у забезпеченні національної безпеки та процвітання суспільства. Збереження та захист традиційних сімейних цінностей - невід'ємна складова та передумова соціального процвітання.

Під традиційними сімейними цінностями у цій статті маються на увазі класичні історичні уявлення про родину, важливість оформлення шлюбу та сталості шлюбних стосунків, народження та виховання дітей у сім'ї з обох батьків, традиційні ролі чоловіка та жінки, вірність, взаємоповагу всіх членів родини та стійкий пріоритет збереження шлюбу над розлученням.

Сім'я як "первинна клітинка суспільства" має найбільший вплив на психологічне, а часто і фізичне здоров'я, щастя та благополуччя її членів, виховання дітей, які у сім'ї отримують перші і найстійкіші уявлення про всі аспекти приватного та суспільного життя, моральні цінності, моделі поведінки, тощо.

Хоча за звичайних умов втручання владних органів у приватне життя громадян є недопустимим, у ситуації, коли суспільство і церква демонструють неспроможність вирішити проблеми, які сьогодні стоять перед інститутом сім'ї та конкретними родинами, лише держава має реальні можливості та механізм впливу на ситуацію, і повинна використати їх.

Для того є низка причин.

Тенденції руйнування традиційних сімейних цінностей триває у всіх розвинених країнах західної цивілізації. Чинниками цього є, насамперед, свобода сексуальних стосунків, пропаганда егоїстичного та споживацького способу життя, небажання все більшої кількості людей вступати в шлюб за церковним, або світським обрядом.

Молоді люди визначають своїми пріоритетами навчання, кар'єру та матеріальне забезпечення, а значимість інституту сім'ї піддають сумніву.

За даними Європейської економічної комісії ООН, середній вік вступу до шлюбу у європейців - більше 30 років. І тенденції такі, що молодята продовжуватимуть старіти.

Це означає, що найбільш репродуктивний період життя людини проходить поза сім'єю, при значній кількості сексуальних контактів. В наслідку - аборти, або виникнення неповної сім"ї, де дитина виховується одним із батьків (у Швеції, приміром, таких більше 50%).

Власне, дані про старіння та скорочення європейського населення говорять самі за себе.

Додайте до європейських тенденцій українські негаразди - несприятливі економічні умови, епідемії туберкульозу, ВІЛ, серцево-судинних та онкологічних захворювань - і прогноз ООН про скорочення населення України до 2030 року до 40 мільйонів виглядатиме занадто оптимістично.

Найчастіше молоді пари живуть разом без легалізації стосунків та легко переходять з одного союзу до іншого. Не засуджуючи громадянські шлюби в цілому, автор цієї статті критично ставиться до зведення їх на рівень норми, замість традиційних узаконених союзів.

Різниця між "громадянськими" та офіційними шлюбами полягає у тому, що любов та відданість в другому з них є не тільки моральним, але і юридичним, і суспільним зобов'язанням, що укріплює сім'ю.

Адже в разі укладання офіційного шлюбу на захист сім"ї стає, як це не дивно звучить тепер, усе суспільство. Тож і подружжя, і їхні батьки, а згодом і діти почуватимуться безпечніше.

(До речі, у разі укладання шлюбу в церкві, на захист сім"ї від будь-яких негараздів - криз у стосунках подружжя, родичів, вікових криз чоловіка або жінки, тощо - стає Господь. Та й обітниця вірності, дана у Церкві, перед Божим образом сильніша, аніж та, що дана за келихом вина сам на сам з партнером - Ред.).

В Україні кількість шлюбів у 2-3 рази перевищує кількість розлучень. Так, у 2008 році було зареєстровано 321 992 шлюбів та 166 836 розлучень.

Європейська статистика дає приблизно таке ж співвідношення.

Найміцнішими є сім'ї в Західній Україні, де традиції, звичаї та релігія значнішою мірою зберігають своє значення.

Варто зазначити, що розлучення є найбільш поширеним серед молоді у перші роки шлюбу. А це є свідченням того, що сімейним цінностям треба навчати, їх треба виховувати. Тим більше, що чимало молодих людей виховувалися в неповних сім'ях.

Інститут сім'ї сьогодні позбавлений ефективних механізмів захисту. В чому проблема?

На жаль, як і в багатьох інших сферах, державна політика захисту сім'ї багато в чому являє собою неефективний юридичний позитивізм, декларацію та прагматизм, замість мудрого та зваженого прийняття та впровадження рішень.

Збільшення матеріальної допомоги при народженні дитини є недостатнім заходом. Це підтверджує європейський досвід.

Особливо суттєву, порівняно з іншими європейськими країнами, економічну та соціальну допомогу родинам надає Франція, утім 43% французів у 2002 році були народжені поза шлюбом, а вік вступу до першого шлюбу, у порівнянні з 1980, зріс на 5 років.

Не збільшення кількості міністерств та відомств, а розумний захист на законодавчому та виконавчому рівнях сім"ї та впровадження традиційних сімейних цінностей у формальну та неформальну освіту та інформаційний простір, в тому числі, за допомогою інститутів громадянського суспільства, мають стати метою держави.

Це означає і обмеження (якщо хочете, цензуру) інформаційного простору від антисімейних моделей поведінки.

Оскільки ми живемо в інформаційному суспільстві, я вважаю що необхідно законодавчо обмежити розповсюдження інформації, яка прямо заперечує або принижує традиційні сімейні цінності.

І навпаки, збільшити кількість та якість інформаційних продуктів, що сприяють розумінню важливості для повноцінного життя міцних родинних стосунків.

Наприклад, не можна, на мою думку, популяризувати шлюбну невірність - явно аморальну поведінку, яка ще й сприяє поширенню статевих захворювань, (аналогічно з тим, що цілком нормальним є обмеження реклами алкогольних напоїв).

Звичайно, запропоновані кроки означають збільшення втручання держави у сферу приватного життя. Але держава може вдатися і до примусового регулювання, коли йдеться про катастрофічний занепад чи не головного суспільного інституту - сім"ї.

Так, "примушення до сім"ї" з боку держави може розглядатися як порушення прав і свобод людини, насамперед, право на життя, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Але, по-перше, всі ці права мають обмеження, зокрема, з метою захисту національної безпеки, громадського поряду та економічної безпеки держави, захисту життя і здоров'я, моралі, прав і свобод інших людей.

По-друге, йдеться про заборону в ім'я збереження традиційних сімейних цінностей та суспільних норм моралі.

Треба знову навчати людей, що життя здорової дорослої людини у сім'ї є нормою, що додержання системи традиційних сімейних цінностей є передумовою щасливого, плідного життя.

Не треба нав'язувати ідеали, але варто спонукати кожну людину переглянути власні уподобання та критично оцінити свою поведінку. Важливо пам'ятати, що кожному праву відповідає обов'язок, а свобода починається з відповідальності, а не з анархії, у тому числі, анархії слова.

Перед Україною (як і перед усім світом) має постати питання про зміну державної політики в царині охорони сім'ї.

Треба розказувати і показувати в інформаційному просторі суспільну та особисту користь від створення, існування та збереження здорової та міцної родини. А усе те, що нівелює роль і цінність сім"ї, - обмежити, або й заборонити.

Стаття 51 Конституції України твердить, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Тож саме час державі ставати до роботи - захистити сім"ю.

Необхідно усвідомити основоположну роль родини в житті суспільства. А також усвідомити кризу, яку наразі переживає інститут сім'ї, і знайти волю побороти цю кризу, у тому числі, вдаючись до непопулярних заходів.