Вічно Жива. Досі вбивають

Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.

Так, це - Олена Теліга: молода, закохана, піднесена і життєдайна. А водночас­­­­, непохитна у своїх переконаннях, вірна раз обраному шляху, раз обраному чоловікові, раз обраній Батьківщині. Вся на виду, вся у роботі, вся спрямована на досягнення найвищої мрії - здобуття державності для свого народу, для України.

Їй не судилося побачити здійснення своєї мрії: нацисти пострілом у Бабиному Яру перервали політ цієї поетичної душі. Душі у рвійній Червоній Амазонці... Більш того, півстоліття її ім'я, що стало символом безкорисливого служіння Україні, було заборонене, переслідуване, викреслене з пам'яті рідного народу.

Однак, нічого у світі не минає безслідно, а кров, пролита "за други своя", тим більше. Вона стала тим підґрунтям, з якого й виросла наша незалежність.

Минуло 18 років відтоді, як Україна стала незалежною державою. Діти, батьки яких під час Ланцюга Єднання 1990 року вивішували у вікнах своїх квартир, що виходили на проспект Перемоги в Києві навпроти Політехнічного інституту, сині і жовті повзунки, не маючи синьо-жовтих прапорів, уже повиростали, навчаються у вишах або й працюють, збагачуючи рідну державу.

Вони, на відміну від своїх батьків і дідів у їхньому віці, знають, хто така Олена Теліга і яке її значення для України. І це саме вони зажадали від свого керівництва у нинішньому Національному технічному університеті "Київський політехнічний інститут", щоб тут, на території цього навчального закладу, де Оленин батько, професор Іван Шовгенів передавав тодішнім студентам свої енциклопедичні знання з теорії і практики будівництва меліоративних систем, мостів і доріг, де минула Оленчина замріяна "П'ятнадцята осінь", постало її скульптурне зображення.

Треба віддати належне ректорові КПІ академіку Михайлу Згуровському, який далекого 1992 року, коли в Бабиному Яру вперше була пошанована пам'ять Олени Теліги встановленим Пам'ятним Хрестом і велелюдним зібранням, не був прихильником ідей, за які боролась Олена Теліга.

Однак тепер зробив усе для того, щоб виконати побажання своїх студентів. Були знайдені спонсори, які й замовили скульптурне зображення юної, замріяної панни Оленки модному скульптору Володимиру Щуру, авторові подібних, на їхню думку, парково-скульптурних робіт - літературним героям Паніковському і Проні Прокопівні з Голохвастовим.

Не знаю, чи усвідомлювали вони, що певним чином ризикують, замовивши твір саме цьому скульпторові, який має завдяки втіленню вказаних героїв, що є літературними карикатурами на нашу недолугість, неоднозначну славу в мистецьких і літературних колах. А, може, розрахунок був в іншому: уже цей скульптор видасть роботу, точно позбавлену "політики".

Однак від "політики" втекти не вдалось. Навпаки. Судімо самі.

Як відомо, ідея постання пам'ятника Олені Телізі в Києві має довгу історію. Вперше про це заговорили ще більш як десять років тому, після першого вшанування пам'яті Олени Теліги на державному рівні з нагоди дев'яносторіччя від дня її народження.

Однак реальні обриси ідея здобула, коли 22 травня 2006 року президент Віктор Ющенко видав Указ № 416/206 "Про відзначення 100-річчя від дня народження Олени Теліги".

У пункті третьому було вказано, що Кабінет міністрів має "разом з Київською міською державною адміністрацією вирішити в установленому порядку питання щодо ... спорудження протягом 2006-2008 років на території Меморіального комплексу "Бабин Яр" у м. Києві пам'ятника Олені Телізі та її соратникам".

Непомітною подією для громадськості став ще один Указ Ющенка, датований 21 вересня 2006 року, а саме, про присвоєння Тетяні Маркус, яка походила з Ромен на Сумщині (малої батьківщини Віктора Ющенка) звання Героя України. Здавалося б, цей Указ не має жодного відношення до пам'ятника Олені Телізі, і все ж поміркуймо самі.

До 2008 року практично всі бюрократичні вимоги для спорудження пам'ятника Олені Телізі було виконано. У мене, як і в скульпторів, які перемогли на проведеному Конкурсі, Олександри Рубан та Віктора Липовки, зберігається ціла тека документів, які стосуються цієї справи.

Минулого, 2008 року, у бюджеті Київської міської адміністрації було навіть передбачено 900 тисяч гривень на спорудження цього пам'ятника. І все ж, його немає.

Сталося навпаки.

В ніч з 14 на 15 липня, напередодні 103 річниці від дня народження Олени Теліги, який мав відзначатися 21 липня, невідомі вандали зруйнували в Бабиному Яру Пам'ятний Хрест. Відрадно, що громадськість активно стала на захист цієї святині. В той же день з'явилася заява "Нашої України", УРП "Собор", ОУН, Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, багато інших.

Усі вони вимагали відновлення зруйнованої пам'ятки, покарання винних і виконання Указу президента в частині спорудження пам'ятника Олені Телізі на території Державного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр".

Таку ж вимогу поставили учасники мітингу, ініційованого Товариством імені Олени Теліги 21 липня 2009 року з нагоди 103 річниці від дня її народження. Свої підписи під відповідним зверненням до президента, Верховної Ради, прем'єр-міністра України та Київського міського голови поставили понад сто учасників.

А через місяць у Львові відбулися чергові річні наради Світового Конгресу Українців (СКУ) і Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО). Представники майже 30 українських об'єднань у світі звернулися до прем'єра Юлії Тимошенко, яка приїхала їх привітати, із закликом розшукати винних у скоєнні акту вандалізму в Бабиному Яру, відновити Пам'ятний Хрест і виконати Указ президента про спорудження пам'ятника Олені Телізі в Києві.

Прем'єр пообіцяла розібратися із поруйнованою пам'яткою і, звичайно ж, що пам'ятник Олені Телізі буде споруджено. 26 серпня, виступаючи у програмі Українського радіо "На вірність Україні", голова СФУЖО Марія Шкамбара розповіла, що напередодні делегація цих найповажаніших у світі українських об'єднань була на прийомі в прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, яка, окрім іншого, доручила відповідному міністрові відновити Пам'ятний Хрест і, звичайно, розібратися з виконанням Указу президента в частині про спорудження пам'ятника Олені Телізі в Києві. Слухачі, а разом з ними і я, були дуже втішені цією новиною.

24 серпня був прийом з нагоди Дня Незалежності у президента Ющенка. Маючи від керівника його офісу Руслана Демченка аж дві візитні картки, які й досі нагадують мені, що президент двічі з перервою у рік давав йому доручення організувати зустріч зі мною, чого він так і не зробив, незважаючи на мої численні звертання до його секретарок, я цього року до президента з цим питанням уже не підходила.

Побачила на прийомі іншу видатну особистість, академіка Ігоря Юхновського. До нього, як до голови Державного комітету "Інститут національної пам'яті", ми також направили звернення про зруйнований Хрест і спорудження пам'ятника Олені Телізі.

Адже зовсім недавно Державний історико-меморіальний комплекс "Бабин Яр" передано з Міністерства культури і туризму України у відомство цієї поважної інституції. Хоча процес передачі затягнувся, фінансування не відкрито, Ігор Рафаїлович мене запевнив, що він особисто тримає на контролі це питання: Хрест буде відновлено, пам'ятник Олені Телізі в Бабиному Яру буде споруджено!

А за тиждень після цього ми отримали лист з Київської міської державної адміністрації № 069/6-770 від 28.08.09, в якому йшлося про те, що ось-ось з'явиться пам'ятник Тетяні Маркус, а Хрест буде відновлено за кошти меценатів.

Важко зрозуміти, чого в цьому листі було більше: зарозумілої некомпетентності чи свідомого підмінювання понять. Шокувала безпардонність, з якою підмінювався сам предмет листування, адже запит стосувався невиконання Указу Президента щодо спорудження пам'ятника Олені Телізі і знищеного Пам'ятного Хреста в Бабиному Яру, а натомість дістали запевнення, що пам'ятник Тетяні Маркус ось-ось з'явиться в Бабиному Яру.

Не давала спокою думка: чому для спорудження пам'ятника Олені Телізі мало згаданого Указу президента, доручення Кабінету Міністрів, проведеного конкурсу на кращий проект, низки документів, зокрема, й того факту, що він затверджений у концепції Державного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" і навіть виділення необхідних коштів, а ось для пам'ятника Маркус нічого цього не потрібно: досить розпорядження Леоніда Черновецького? І хто така взагалі Тетяна Маркус, звідки взялося це ім'я?

На перше запитання кожен читач хай сам дасть відповідь, а я прошу дати відповідь компетентні органи.

На друге запитання відповісти легше, бо нині маємо Інтернет, який на відповідний запит дає нам таку довідку: "Тетяна Маркус народилася в місті Ромни Сумської області в єврейській родині. Через кілька років сім'я Маркусів переїхала до Києва. Таня Маркус закінчила 9 класів школи №44. З 1938 року працювала секретарем відділу кадрів пасажирської служби Південно-Західної залізниці. Влітку 1940 року вона була відкомандирована до Кишинева, де працювала у трамвайно-тролейбусному парку.

Із захопленням Кишинева румунами повернулася до Києва, де з перших днів окупації міста стала активно працювати в підпіллі. Вона була зв'язковою підпільного міськкому партії і членом диверсійно-винищувальної групи. Неодноразово брала участь у диверсійних актах проти гітлерівців, зокрема, під час параду кинула гранату, замасковану в букеті айстр, у колонну маршируючих солдат.

За підробленими документами її прописали в приватному будинку на прізвище Маркусидзе: була придумана легенда, що вона дочка грузинського князя, розстріляного більшовиками. Під цим прізвищем вона влаштувалась в офіцерську їдальню. Там вона успішно продовжувала диверсійну діяльність: підсипала отруту в їжу. Кілька офіцерів загинуло, але Таня виявилася поза підозрами. Крім того, вона своїми руками застрелила цінного гестапівського освідомлювача, а також передала у підпілля відомості про зрадників, які працювали в гестапо. Багатьох офіцерів німецької армії приваблювала її краса і вони залицялися до неї. Не зміг утриматися й виокопоставлений чин із Берліна, що прибув на боротьбу з партизанами і підпільниками. На своїй квартирі він був застрелений Танею Маркус.

За час своєї діяльності Таня Маркус застрелила кілька десятків німецьких солдат і офіцерів. За нею почалося полювання. Одного разу вона застрелила гітлерівського офіцера і залишила записку: "Всіх вас, фашистських гадів, чекає така ж доля. Тетяна Маркусадзе". Керівництво підпілля наказало вивести Таню Маркус з міста до партизанів. 22 серпня 1942 року вона була схоплена гестапівцями при спробі переправитися через Десну. Протягом 5 місяців її піддавали неймовірним катуванням, але вона нікого не виказала. 29 січня 1943 року вона була розстріляна".

Там же в Інтернеті, ми можемо дізнатися, що спорудити пам'ятник Тетяні Маркус попросив В. Левітас. І ось тут, дорогі читачі, має настати момент істини щодо того, в якій державі і в якому місті ми живемо.

Виявляється, ми живемо в столиці, де пам'ятники можуть встановлюватися на прохання окремих осіб. Ми живемо в державі, де прохання цієї окремої особи переважає Указ Президента, доручення Кабінету Міністрів, обіцянку прем'єр-міністра, дану світовому українству, рішення Міністерства культури та туризму України, прилюдну клятву заступника Київського міського голови і, очевидно, обіцянку Інституту національної пам'яті.

Ми живемо в державі, яка на 18 році свого демократичного розвитку раптом згадала про ще одну особу, яку не посміла свого часу возвеличити навіть її рідна Комуністична партія з однієї дуже простої причини: ну не прийнято у світі ставити пам'ятники терористам, хоч би які вони були вродливі та хоч би скільки людей знищили. Не прийнято! Це суперечить людській моралі і цивілізованим суспільствам!

Немає і не буде пам'ятника гетьманському нащадку Софії Перовській у Києві, Гесі Голфман і Каплан у Москві та тисячам тих палестинців, які переслідують ізраїльтян, - в Ізраїлі. Чому має стояти пам'ятник Тані Маркус в Києві, та ще й ЗАМІСТЬ пам'ятника Олені Телізі та її соратникам?

І хто та для чого задумав цю безперспективну, пекельну війну пам'ятників і дискредитації нашої держави в очах світового співтовариства? Кому пече створити імідж нашому суспільству як такому, що безмежно захоплюється героями-терористами, аж так, що вишукує їх серед колишніх кадрових працівників МВД, яких свого часу не додумалася пошанувати навіть злочинна КПРС, визнана Радою Європи рівнозначною з нацизмом?..

...28 вересня цього року в Бабиному Яру було освячено новий Пам'ятний Хрест на місці зруйнованого. Його відбудувала Фундація імені Олега Ольжича, головою якої є Микола Плав'юк, з доручення якого було встановлено першу пам'ятку.

P.S. 27 листопада Леонід Черновецький підписав розпорядження про спорудження пам‘ятника Олені Телізі протягом наступного року. 1 грудня відкрито пам'ятник Тетяні Маркус.

Автор - Ольга Кобець, для УП