Важке повернення Печенівського

Григорій Печенівський мав складну долю; сповнене неоднозначних подій життя. Він прагнув віднайти гармонію в собі та з навколишнім світом, просто, залишитись самим собою і залишити по собі.

Чи зміг він це зробити?

Талант поета вимірюється не кількістю поезій, книжок чи нагород, а вмінням митця грати на "тонких струнах" людської душі. Мати своєрідний віртуальний зв'язок із читачем, віднаходити свого читача. Власне таким для себе я відкрив Григорія Печенівського.

Його творчість стала, для мене влучним і повним кодексом людських цінностей, особливо відкритого кохання і щирої дружби.

Поезія Печенівського сповнена іронії й драматизму, вона лірична і чуттєва. Поетове розкриття кохання співзвучне з творчістю митців "срібного віку" у Росії: "Кохання зустрічі хотіло Чекало мов зерно весни І кожен атом мого тіла лиш нею жив і нею снив".

Ця авторська інтенція повна надії і вірності, що так потрібні у сучасному світі.

В Інтернеті про Григорія Печенівського згадується як про львівського поета і це вірно, адже саме у місті Лева повною мірою розкрився талант поета.

Він блискуче закінчив філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка (вчився в один час разом з братами Горинями, Павличком та іншими), працював у літературних виданнях і газетах Львівщини, був членом Спілки письменників України.

Однак трагізм долі Печенівського, як більшості представників покоління "шестидесятників", полягав у їх інтелектуальному нонкомформізмі до існуючої системи.

Та форми протесту були різними й індивідуальними. До цих пір залишаються нез'ясованими причини і обставини смерті українського поета у 1982.

Більшість поетичних збірок автора останній раз перевидавалися у далеких 70-тих ХХ століття, лише поодинокі книжки Печенівського зберігаються на полицях бібліотек у Києві і Львові.

Творчість Григорія Печенівського розкриває вічні людські цінності пі кутом зору людяності її природи. Його вірш, що став відомим сучасним романсом, наведу повним текстом:

Знаю, добре знаю,

Де цвіте калина, -

Плаєм попід гаєм

Я до неї лину.

Зіронько вечірня,

Зірко моя рання,

Зустрічі короткі -

Довгі розставання.

Не журіться, мамо,

Не сваріться, тату,

Що ходжу ночами

По чебрець і м'яту,

Не втоплюсь у річці,

В лісі не загину,

Мушу берегти я

Білий цвіт калини.

І нехай регоче,

Хай лопоче злива,

Сяють вірні очі,

Серцем я щасливий.

Та калина в лузі

Нам шепоче радо

Справжнє те кохання,

Що не знало зради.

Китиці калини,

Чебрецеве зілля

Побажайте нині

Нам лише весілля

Зіронько вечірня,

Зірко моя рання,

Коли ми вже стрілись

Не для розставання.

Григорій Максимович Печенівський був представником прогресивної львівської інтелігенції 60-70 років ХХ століття, що мав самостійний стиль думання, вираження своїх емоцій і думок.

Повернення Печенівського і його поезій новій Україні є важливою справою у реставрації інтелектуального простору, а також актуальним життєвим завданням для українців.