Про українських митців та російських митників

Три доби витратив під час гастрольної поїздки в Росію всесвітньо відомий колектив - Національний академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки, щоб перетнути російсько-український кордон

Повернувся з гастрольної поїздки по Росії і дав перший концерт на українській землі Національний академічний український народний хор України ім..Верьовки. Гастрольна група хору, в яку ввійшли більше 80 осіб, проїхали біля 8 тисяч кілометрів.

Виступали з концертами в Краснодарі, Єсентуках, Ставрополі, Астрахані, Волгограді, Саратові, Самарі... Народ, слухачі і глядачі їх концертів ставилися до вихованців академіка Анатолія Авдієвського дуже добре. Але не російська митниця та російська міліція.

Очолював "верьовкінців" на цих російських гастролях директор-розпорядник та головний режиссер - диригент хору, професор Зеновій Корінець. Ось який він дав коментар стосовно митно-міліцейських "пригод" всесвітньо відомого творчого колективу України на теренах братської Росії:

- Ми три рази перетинали український кордон. Нас спочатку двічі випускали на Харківщині від українського пункту пропуску "Гоптівка", де ми пробували перетнути кордон на російській митниці "Шебекіно". Нас пропускали до Шебекіно і звідти повертали назад.

Причина в тому, що наш хор віз з собою музичні інструменти і концертні костюми. Для митниці це - цінності, які не можна просто так завозити через кордон. У нас були документи, які мотивує наша держава. Нам видали їх в Міністерстві культури і туризму України. Ми отримали їх там, де завжди оформляли під час зарубіжних гастролей. Всі документи з гербовими печатками і підписами відповідальних осіб. В них були визначені рівень ціни інструментів і визначення їх художньої цінності.

В Шебекіно російські митники сказали, що ці документи їм не підходять і вони нас ніколи не пропустять. Хоча ми завжди їздили в Росію саме з такими документами, які стандартно оформляли в Мінкультури та на Київській митниці. Мовляв, замитнюється, що ми зобов'язуємося костюми наші та інструменти вивезти і повернути в Україну в такий-то строк. Але російську сторону це не влаштувало.

Нас через Шебекіно так і не пропустили. І тому ми зірвали концерти в Самарі, Саратові та у Волгограді.

Врешті решт ми попали в Росію. Але через іншу російську митницю, "Новошахтінськ" - це вже в не в Білгородській, а в Ростовській області.

Ще в Шебекіно переробили той документ, який вони вимагали - корнет АТА для тимчасового вивезення професійного обладнання іноземними кореспондентами. Знаю, що Федеральна митна служба РФ наказом від 25.07.2007 N 895 затвердила порядок виробництва митного оформлення і проведення митного контролю при тимчасовому ввезенні і тимчасовому вивозі товарів відповідно до Конвенції про тимчасове ввезення і Митної конвенції про корнет АТА для тимчасового ввезення товарів.

Але, здається, в Росії самі митники не всі знають цей документ і не всі працюють по цьому документу. На митниці в Новошахтінську ті ж самі наші документи - з Міністерства культури і туризму України, з Київської митниці і корнет АТА для тимчасового вивезення професійного обладнання іноземними кореспондентами російським митникам підійшли. Вони нас пропустили, хоча оформляли все досить довго. Лише наприкінці третьої доби ми пересікли нарешті російський кордон. Ось до чого привело неузгодження російського і українського законодавства та різне розуміння одних і тих же правових норм їх виконавцями із Федеральної митної служби Росії. Постраждали прості люди, працівники української культури і мистецтва, яких чекали в російських містах.

А про російську міліцію не хочу говорити - я росіянам, чесно кажучи, не заздрю. Тільки з Саратова виїхали, один пост ГІБДД пройшли, як відмахують паличкою: "Іди сюди!" Побачили на автобусах українські номери - і почали перевіряти. І перевіряють, і перевіряють... Через сорок хвилин відпустили.

Але буквально через 10 кілометрів знову "Стій!" - і знову перевірка. Потім ще, і ще... П'ять разів гальмували і зупиняли. Водії наші казали: що врешті решт з нас відкрито почали вимагати: "Плати 5 тисяч рублів!" Що робити? Вимушені були заплатити, бо вже запізнювалися, а в Самарі нас близько тисячі людей чекало.

О дев'ятій годині ранку з Саратова виїхали, а концерт в Самарі почали о 20-й годині вечора - на цілу годину запізнилися. Наші артисти не встигли від дороги в себе прийти, як вже вийшли на сцену Самарського окружного Будинку офіцерів. І виступили на протязі двох годин. Хоч і через 9 днів після запланованого на 3 лютого концерту, який повинен був пройти на головній концертній площадці міста - в Самарській державній філармонії.

Останній раз ми були в Росії два роки тому назад на концерті, присвяченому 1020-річчю хрещення Русі. Виступали в залі Великого Кремлівського палацу. Нас тоді офіційно запросили президент і голова уряду Росії.

В концерті брали участь творчі колективи з України, Білорусії та Росії. Ми представляли Україну. І проїхали в Москву по таким же документам, по яким зараз через російську митницю в Новошахтінську нас пропустили, а в Шебекіно двічі загальмували. Та заставили цілу ніч сидіти в автобусах і даремно чекати свого начальства...

Даю цю інформацію лише зараз, щоб не зробити зле артистам з України. За проханням пана Зеновія мовчав всі ці 11 днів, хоч ми з ним переговорили по мобільному телефону ще в ніч на 3-го лютого, коли їх вдруге повернули зі шляху в Самару назад в Україну. Соромно за правоохоронців російської держави, громадянином якої я є.

Андрій Бондаренко, головний редактор незалежного сайту діаспори "Кобза-Українці Росії", для УП