В пошуках справжніх смислів

Останнім часом довідуватися про нову хорошу книжку стає все важче. З одного боку є кілька інтернет-ресурсів, які розповідають про книжку, потроху відкриваються нові (в інших форматах) книжкові магазини. Але це не вирішує проблему інформування.

Бо, по-перше, і Буквоїд, і ЛітАкцент, і Сумно.ком і інші - найбільшу увагу приділяють переважно художній літературі, меншу - спеціальній та історичній. І зовсім мало - будь-якій іншій.

Друкована преса анонсує мізерну кількість нових книг, причому пишуть про це тільки окремі видання. А, наприклад, у щоденних "Фактах" чи "Сегодня" згадок про нові українські книжки взагалі не знайти.

Пошук у всезнаючому Google дає результат лише тоді, коли знаєш, що шукати. А як дізнатися про щось нове, що могло би тебе зацікавити?

До чого я веду, нагадуючи ці загальновідомі речі? Ні-ні, це не черговий "плач по втраченій українській книзі". Оскільки ніхто нічого не втрачав. Української книги і в радянські часи було аж ніяк не більше, ніж зараз. Просто хотів би звернути увагу, що цей хаос (який, на перший погляд, нібито повна свобода вибору) призводить до дуже дивних, сказати б, інколи навіть небезпечних явищ.

Тим, хто користується при пошуку книжок рейтингами продажів (на сайтах видавництв, книгарень чи того ж таки Буквоїда) могла впасти у вічі одна досить парадоксальна ситуація. На 5 та 6 місцях в рейтингу продажів мережі книжкових магазинів Емпік (принаймні, станом на 17 лютого 2010 року) опинилися дві книжки, у яких чимало спільного, а ще більше відмінного. Проте їх сусідство, на мій погляд, може свідчити про певну тенденцію.

Отже, мова про дві російськомовні (перша схожість) книжки - "Перекресток" Володимира Чепового та Анни Ясної і "Брат" Ігоря Беркута та Романа Василишина.

Друга схожість в тому, що їхні автори (точніше, Чеповий та Беркут) - колишні радянські військові розвідники, Ігор Беркут закінчив Московське, а Володимир Чеповий - Київське військове училище. Тож доволі цікаво спостерігати, як трансформуються усвідомлення Світу двома "воїнами": один закликає до творення, а другий - до руйнування. І, нарешті, третя подібність - обидві книжки в тій чи іншій мірі говорять про майбутнє України.

На цьому, щоправда, подібності закінчуються і починаються суцільні відмінності. Причому абсолютні - майже класичне протистояння "добра і зла".

"Перекресток" пропонує своєрідну "банально-щасливу" модель майбутнього. Його автори пропонують свою гіпотезу щодо смислу життя і формули щастя. Причому розповідають про це на прикладах життя героїв, без "езотеричного" теоретизування. До того ж дія відбувається у мальовничих куточках України, що дозволяє вважати цю книгу також своєрідною промоцією країни для українських та зарубіжних читачів.

На відміну від цього, у книзі "Брат" (на її розкрутку свого часу було витрачено чимало коштів, хто пам'ятає - обкладинка з Путіним у військовій формі, в пілотці) ми можемо знайти з десяток варіантів окупації нашої країни, навіть із застосуванням ядерної зброї.

Не хочеться докладно переповідати та аналізувати зміст книжок. Чи власне, однієї з них, бо важко зрозуміти бажаючих дізнатися, яким чином може (або прагне) знищити тебе отой "брат". Хто захоче, прочитає.

Лише одна репліка.

Не секрет, що наші медіа останнім часом перетворилися на величезний смітник або ж відстійник - фактів, подій, емоцій. В центрі уваги - руйнація всього і вся: ідеалів, почуттів, прагнень. Слово "щастя" в газеті, журналі чи телепрограмі ви зустрінете лише в примітизованому або навіть негативному сенсі. Тому, мабуть, не дивно, що книжку "про щастя" в Україні не помітив ніхто. (Може, варто знайти можливість надрукувати її українською).

Але дуже хочеться, щоб потенційні читачі не проскочили на шаленій швидкості проблем і політичних катаклізмів повз чергове "Перехрестя". Щоб читали книжки про щастя, намагаючись розібратися в пошуках справжніх смислів. Бо інакше...

Інакше, прийде старший "Брат".

Автор - Олег Челомбітько, журналіст, для УП