10 копійок

17
26 лютого 2010

"Они умели читать чужие сны, жить в них, как в собственном доме,
и, проносясь сквозь них, отлавливать в них добычу, которая им заказана -
человека, вещь или животное".
Милорад Павич, "Хазарский словарь"

Я піднявся по сходах і опинився на другому поверсі приміщення Верховної ради. Сюди мене завели знайомі, щоб я міг переговорити з депутатом від нашого міста. У будинку моїх батьків протікав дах, у міськраді мені обіцяли допомогти, але питання все відкладалось і відкладалось, бо саме місто мало відзначати своє 600 річчя і постійно з'являлися більш нагальні проблеми.

Просто на мене йшла Тимошенко в оточенні цілої групи людей. Щоб не стояти у них на дорозі, я відійшов на бік. Але й тут повз мене пройшов Янукович. Пролунав дзвінок, всі почали кудись рухатися і я зрозумів, що зараз залишусь сам і почну привертати увагу охорони.

Щось потрібно було робити, або йти геть. На лівій руці почав пекти великий палець. Щойно я почав його терти, як прокинувся від того, що в великий палець лівої руки мене вкусив комар. На вулиці йшов дощ. Я встав і пішов на балкон зачиняти вікно. Коли повернувся, біля ліжка я помітив 10 копійок.

Мабуть, вони випали, коли я роздягався. Відтак, мені стало ясно, що це монетка від мого сну, що мені потрібно повернутись назад, принаймні, щоб вийти з приміщення Верховної Ради, бо по документам виходило, що я зайшов, але не вийшов.

Не хотілось підводити людей, які провели мене в Раду. Я підняв монетку і ліг у ліжко.

Озирнувшись, я зрозумів, що опинився  в купе в поїзді разом зі своїм однокласником. Ми повертались в Чернівці з Києва і згадували наші давні часи. Однокласник виявися працівником міськвиконкому. І коли я розказав йому про негаразди з дахом, він, перепитавши адресу, сказав, що немає жодних проблем, що він є членом оргкомітету по святкуванню 600-річчя міста, що наша вулиця входить в перелік тих, де будуть ремонтні роботи, і він окремо прослідкує.

Я вийшов покурити в тамбур.

Ситуація знову обернулась. Тепер поїзд стояв, і я з тамбуру виходив. Все напрочуд ясно стало у мене перед очима: і Верховна Рада, і дощ, і однокласник. Лише зараз я нікуди не їхав, а проводжав своїх друзів на Київ.

Вони приїхали на ювілей міста, ми гарно його відсвяткували. Поїзд почав рушати, і я усвідомив, що свято закінчилося, дах в будинку батьків давно полагодили, а на пероні лежить монетка.

Я підняв її  з острахом. З одного боку, я не знаю, від якого вона сну, і чи від мого сну, а з іншого - я ж ще мушу вийти з приміщення Верховної Ради. Бо по документам я туди зайшов.

Завтра потрібно буде винести подушки на балкон. Коли вони пролежать цілий день на свіжому повітрі, то ввечері кладеш їх на ліжко без залишків вчорашніх снів.

Відтак, ніч виявляється спокійною і можна будувати нові сюжети, які визначаються сонцем, хмарами, погодою на вулиці та настроєм птахів, які за день перелетіли через хату.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП

powered by lun.ua