Покажіть Табачнику слона

52
12 квітня 2010

Какие бабочки, букашки,

Козявки, мушки, таракашки!

Какие крохотны коровки!

Есть, право, менее, булавочной головки!"

"А видел ли слона? Каков собой на взгляд!"

"Да разве там он?" - "Там!".

"Ну, братец, виноват:

Слона-то я и не приметил".

И. Крылов

Ми довго гадали - наважаться чи ні? Таки наважились. Міністерство освіти і науки України змінило правила вступної кампанії-2010 за два місяці до її початку. Не дуже коректно з їхнього боку дезорієнтувати і без того знервованих абітурієнтів. Але заглянемо в оновлені "Умови прийому до вищих навчальних закладів" - можливо, вони такі чудові, що діти та їхні батьки пробачать міністерству цей поспіх.

МОН зафіксувало ініціативи, про які з перших днів свого призначення говорив Дмитро Табачник. І начебто мотивація під цим всім хороша. Університетам - більше впливу на вибір "своїх" абітурієнтів, вчителям і школам - більше престижу, приймальним комісіям - менше мороки з напливом вступників, виборцям - виконані обіцянки щодо мовної політики...

Ось тільки в голову закрадаються певні сумніви. Якось коли слухаєш пана міністра, складається враження, що ця людина живе в якійсь іншій країні - країні без корупції в освіті. Можливо, цей щасливець дійсно не знає, що роками відбувалося при вступі в українські виші? Не чув історій про те, як розподілялися місця на престижні спеціальності ще за рік до вступу? Як на іспитах завалювали дітей, щоб пройшов той, хто треба? Розкажіть йому хтось про це нарешті. А то зараз складається дуже сильне враження, що помічаючи купу дрібних недоліків і проблем, Табачник вперто не бачить цілого слона на ім'я "Корупція".

Ну, але допоки новий міністр входить в суть справ, він вже почав радувати абітурієнтів нововведеннями.

Почнемо з того, що сертифікати УЦОЯО*, видані у 2008 та 2009 роках, зберігають чинність (хоча абітурієнт не позбавляється права проходити ЗНО щорічно). Тобто складати ЗНО цього року не обов'язково, якщо ви вже зробили це рік чи два тому. Здавалося б - яке полегшення для частини вступників. Але не все так просто.

Справа в тому, що результат ЗНО - рейтинговий. Тобто коли абітурієнт отримує 190 балів - це відносна оцінка. Відносна щодо інших абітурієнтів, які складали такі самі тести.

Можливо, замість рейтингу в сертифікатах будуть вказувати саме суму набраних балів? Невідомо. Але навіть це не врятує ситуацію, зважаючи на те, що самі тести наразі перебувають на стадії розвитку та постійно переформатовуються - тобто по суті доведеться порівнювати результати двох-трьох різних тестів.

Ідемо далі. Кількість університетів, до яких можна подавати документи, обмежено п'ятьма. З одного боку, згадуються історії з життя абітурієнтів, які минулого року вступали в десятки вишів одночасно (причому на все підряд - від філології до геологорозвідки). Ситуація, звісно, абсурдна - зрозуміло, так і хочеться втрутитись і навести порядок. Однак варто зауважити, що за попереднього міністра така можливість уже обговорювалась, проте блокувалась Міністерством юстиції, що посилалось на ст. 22 Конституції ("при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод"). Зараз Мін'юст промовчав, хоча Конституцію начебто ніхто не міняв...  

Утім, принаймні одне позитивне зрушення в нових Умовах вступу ми таки знайшли: дозвіл ВНЗ допускати до участі в конкурсі абітурієнтів із сертифікатом, кількість балів якого з непрофільних предметів нижче 124 балів за умови, якщо кількість балів з профільних предметів становить не нижче 170 балів з кожного предмету. Бар'єр у 124 бали дійсно був маловиправданим з точки зору законодавства, тому його часткове зняття є кроком вперед.   

Наступне положення передбачає посилення ролі шкільного атестату. Головна мета такої зміни - мотивувати абітурієнтів вчити не тільки ті предмети, з яких складатимуться тести, а також підняти престиж школи та вчительської професії. Наскільки можливо мотивувати вчитися в школі за два місяці до її закінчення - питання риторичне. Проте, за свідченнями школярів, вже зараз батьки випускників ведуть "перемовини" з вчителями та дирекцією шкіл щодо підвищення оцінок в атестаті. Не за рахунок різкого покращення рівня знань, а за рахунок певних фінансових стимулів. Це, мабуть, і має сприяти підвищенню престижу вчительської професії: можливість непогано заробляти на випускниках.

Що стосується можливості складання тестів мовами національних меншин, маємо до пана Табачника всього одне питання. Причому зовсім не про мову і не про політику, а про гроші. Чи буде збільшено фінансування УЦОЯО для здійснення перекладів і якщо так, то за рахунок яких коштів?

Вступники, що закінчили школу у 2007 році і раніше, можуть вступати на заочні відділення або за результатами ЗНО, або за результатами вступних випробувань. В одному з інтерв'ю Дмитро Табачник пояснив такий крок тим, що "вони [ті, хто закінчив школу до 2007 року] не винні, що наказами міністерства їх атестати були, по суті, анульовані". Мотивація абсолютно незрозуміла, адже випускники минулих років подавали для вступу атестат, котрий мав точно таку силу, як і атестат поточного року. І тим більш незрозуміло, чому окремо виділяють заочників. А зважаючи на можливість переведення з заочної на денну форми навчання, це може стати одним з корупційних механізмів зарахування до ВНЗ. Але корупції у світі Дмитра Табачника, як ми пам'ятаємо, не існує.

Окрім уже затверджених пропозицій, "на майбутнє" обговорюються й інші ініціативи. Саме в них особливості світобачення міністра освіти проявляються найбільше.

Уже з наступного року вступна оцінка може складатися з трьох компонентів: ЗНО + бал атестату + вступні іспити (співбесіди). Необхідність повернення вступних іспитів декларується під гаслами "більше свободи університетам у доборі "своїх" абітурієнтів". Проте фактично це означатиме повернення хабарництва при вступі. Такі очікування підтверджуються і соціологічним опитуванням, проведеним фондом "Демократичні ініціативи". 68 % населення загалом (і 78 % тих, чиї діти чи діти знайомих вступали до ВНЗ за результатами тестування) переконані, що корупція найбільш поширена саме під час вступних іспитів.

Озвучення ідеї відновлення системи довузівської підготовки (яка існує зараз лише в окремих вишах) на зборах Спілки ректорів вищих навчальних закладів викликало бурхливі оплески. Формальне обґрунтування - допомогти школярам "адаптуватися до навчання в університеті". Ректори деяких технічних ВНЗ ще раніше зауважували, що вступ тільки за результатами ЗНО фактично нівелював існуючу (і часто - дійсно ефективну) систему зв'язків між школами та університетами. Так, у КПІ була широка мережа ліцеїв та шкіл, яким ВНЗ надавав навчальну та методологічну допомогу, готував абітурієнтів.

Проте є різниця між укладенням договору між школою та університетом - і створенням окремих підготовчих курсів при університеті. Останні фактично заперечують школу, перебираючи на себе її функції (про яке вже там підвищення престижу вчительської праці може йтися!). Окрім того, підготовчі курси є платними - а це підвищує шанси на вступ до університету дітей, чиї батьки мають змогу заплатити за них. Звісно, заможні батьки і раніше могли забезпечити дітям кращу підготовку - хоча б і за допомогою репетиторів. Але заняття з репетитором не дає формальних привілеїв при вступі до університету, на відміну від підготовчих курсів.   

Ідея про скорочення категорій пільговиків, що мають право на вступ поза конкурсом, взагалі виглядає як популізм, оскільки, по-перше, пільги встановлені законами України та указами президента, а Міністерство до них має доволі опосередковане відношення. По-друге, кількість категорій пільговиків зросла не в останню чергу завдяки Партії регіонів (у 2009 році було прийнято закон "Про підвищення престижності шахтарської праці", за яким право на позаконкурсний вступ отримали певні категорії дітей шахтарів. І чомусь коли теперішній міністр був депутатом, від нього не лунало жодних заяв про внесення змін до законодавства щодо скасування пільг або підготовки подання в Конституційний Суд, щоб довести, що пільги суперечать ст. 53 Основного Закону.

Ініціатива щодо можливого вступу на контракт без ЗНО активно проштовхується ректором Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого - університету, що виявився найбільш закритим під час проведення громадського спостереження за вступною кампанією у 2010 році. Аргументація - "якщо згідні платити, то нехай вступають собі". Таким чином, на перше місце виходить бажання платити, а не бажання вчитися. Яким буде клімат у студентському середовищі, якщо абітурієнтів набиратимуть за таким критерієм? Власне, панові Тацію цього пояснювати не треба: в головній кузні юридичних кадрів країни вже давно нікого не дивують куплені іспити і дипломи майбутніх суддів і прокурорів.

Обговорюється також можливість вступу випускників минулих років без ЗНО. Вони, мовляв, училися за іншими програмами (це які такі кардинальні зміни вносяться щороку в шкільні програми?), та й тести - це великий стрес (ага, а іспити - це так, погуляти вийшли). Тому нехай вступають за вступними іспитами чи за середнім балом атестату. Ось тільки незрозуміло, яким чином тоді порівнювати результати вступних іспитів і результати ЗНО (про корупційний потенціал якось навіть незручно вкотре згадувати)...

Отже, реформи Табачника, спрямовані на зниження ваги ЗНО та підвищення ролі атестату та вступних іспитів, проблем української освіти не вирішують. Тут ми маємо трохи відволіктися від діяльності міністра освіти і зосередитися на іншому питанні, яке виникає абсолютно закономірно - Чи вирішує проблеми вступ тільки за результатами ЗНО?

Громадськість вважає, що вирішує. За результати всеукраїнського опитування, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" 19 березня - 2 квітня, з-поміж тих, чиї діти чи діти знайомих вступали до вузів за результатами зовнішнього оцінювання, повністю чи переважно задоволені тим, як воно проводилося, 70 %, переважно чи повністю не задоволені - 21 %. Це значно перевищує рівень довіри до вступних іспитів. Окрім того, 68 % з-поміж тих, чиї діти чи діти знайомих вступали до вузів за результатами зовнішнього тестування, вважають, що тестування ставить усіх у рівні умови (не згодні з цим 24 %), 65 % - що зовнішнє тестування дало змогу обдарованих дітям вступати до будь-якого вузу, навіть найпрестижнішого (не згодні з цим 22 %), 63 % - що зовнішнє тестування зменшило рівень корупції при вступі до вузів (не згодні з цим 26 %), 69 % - що впровадження зовнішнього тестування стало кроком до справедливості у державі (не згодні з цим 28 %).

Безумовно, тестування має свої проблеми. У першу чергу це якість тестів. У США та країнах Європи власні школи тестології вироблялися десятиліттями. Українські тести розроблялись тільки кілька років. Звісно, над якістю тестів необхідно працювати. Продовжувати залучати іноземних спеціалістів (через Програму сприяння зовнішньому тестуванню в Україні), використовувати українські напрацювання (особливо 16-річний досвід Києво-Могилянської Академії).

По-друге, кількість сертифікатів, що необхідні для зарахування, дійсно дозволяє перевірити доволі обмежену кількість знань. До того ж часто з запропонованого переліку предметів вишу досить складно обрати, який же з них необхідний для зарахування. Часто оцінка з певного предмету дійсно не може оцінити придатність людини до певної професії. До прикладу, для вступу на право і на філологію необхідний результат іспиту з історії. Саме тому необхідно розвивати інший напрямок в тестуванні - тести на здібності, поширені Європі.

Політики та ректори навчальних закладів вказують на іншу проблему ЗНО - корупцію при складанні тестів. Проте всі громадські спостереження, у тому числі журналістські, доводять, що ЗНО наразі організоване таким чином, що корупція при складанні тесту є фактично неможливою. Та й рівень підтримки та довіри до тестування - 83% - підтверджує, що ЗНО дійсно допомагає боротися з корупцією.

Перефразовуючи Уінстона Черчілля, можна сказати, що ЗНО - найгірша система проведення вступної кампанії, за винятком всіх інших, які були випробувані до того. Вступ за результатами незалежного тестування принаймні забезпечує зрозумілі однакові правила гри, рівні для всіх учасників (і тут не варто нарікати на пільги - вони не через тестування з'явились, а існували задовго до його запровадження).

***

Трохи розібравшись зі ЗНО, повернемось до ініціатив пана Табачника, який намагається реформувати освіту так, наче вона зовсім не корумпована. Його декларовані цілі часто не погані. Але всі вони нівелюються поверненням корупції при вступі. Гасла про право університетів на вибір "своїх" студентів, про посилення мотивації до навчання у школі чи підвищення престижності вчительської праці не мають великого змісту в умовах повернення хабарів та телефонного права.  

Невже в умовах, коли корупція настільки злилася з українським суспільством, все що залишається - робити вигляд, що ніякого слона немає? Але цей слон навіть не один - їх ціле стадо. Питання про необхідну державі кількість вищих навчальних закладів, формування державного замовлення, фінансування освіти - усі вони залишаються за бортом широкої дискусії про ЗНО. Університети або тримаються на ентузіастах, які готові працювати за 1500 гривень на місяць, або ж перетворюються на місця продажу дипломів.

Освіта і наука і надалі залишають відірваними одна від одної. Задекларована університетська автономія наразі залишається декларацією. А Болонський процес та наближення освіти до європейських критеріїв підміняється введенням кредитно-модульної системи та нескінченої кількості письмових робіт на всіх можливих рівнях навчання (що не має жодного стосунку до самого Болонського процесу). Жодних реформ (не кажучи вже про повне скасування) ВАКу не відбувається, тільки зростає кількість бюрократичних вимог щодо захистів кандидатських та докторських дисертацій, якими підміняється справжня дослідницька діяльність.

Мабуть, не можна сподіватись на вирішення всього комплексу проблем української освіти одразу. Проте відсутність навіть згадувань про них на офіційному рівні щонайменше насторожує. На цьому рівні продовжують ловити мушок і метеликів, ігноруючи тінь слона.

Вочевидь, в умовах, коли фактично весь ректорський корпус готовий підтримувати будь-які ініціативи нового міністра, аби тільки їм повернули вступні іспити, ініціативи щодо необхідних реформ у вищій школі можуть надходити тільки від викладачів і студентів.

Консерватизм перших та безініціативність других, звісно, не дають підстав сподіватись на швидкі радикальні зміни, проте подальше ігнорування головних університетських проблем повинно зрештою на якомусь етапі змусити їх об'єднувати власні зусилля та активніше висловлювати свою позицію.

 
 Інна Совсун, керівник освітніх програм "Центру досліджень суспільства", у співавторстві з Наталею Онищенко



powered by lun.ua