Політика очима дітей: що посієш...
Уже котрий рік Україна "прагне до Європи", до "європейських цінностей". Але щоб стати повноцінним членом великої європейської родини, треба починати із самих себе. Із внутрішньої культури спілкування. З поваги до прав людини. Адже в Україні це словосполучення вже стало заяложеним, майже лайкою чи образою.
Зі взаємоповаги до кожного члена суспільства. З виховання дітей.
У західному світі дитину все більше сприймають як незалежну та повноцінну особу. Дитина - це не звичайний пасивний реципієнт чи спостерігач дій дорослих, вона досить активно творить свій власний соціальний світ. А дорослі повинні їй у цьому сприяти й допомагати.
То ж, сприймаючи дітей всерйоз, як ми навчаємо наших дітей демократії?
Нещодавно Норвезька телерадіокомпанія NRK розпочала виробництво програми новин для дітей.
Сама концепція дитячих новин, мабуть, виникла внаслідок нової політики в сфері охорони дитинства, в останні три чи чотири десятки років. Ведуча цієї програми простими словами розповідає дітям про головні події в Норвегії та світі.
У середу 28 квітня програма дитячих новин NRK повідомила про дві важливі події.
Першою подією було історичне підписання угоди про новий норвезько-російський кордон у Баренцовому морі. Ця угода поклала край сорокарічним суперечкам. Коментатор характеризував угоду як мудрий компроміс в інтересах норвезької держави.
А в другому сюжеті показали яєчну перестрілку та димові шашки в українській Верховній Раді. Ведуча при цьому пояснила, що причиною сварки були суперечки депутатів навколо нової українсько-російської угоди.
 |
| Кулачні бої українських нардепів під димову завісу у Верховній Раді показали навіть у програмі дитячих новин |
По-перше, стабільні й дружні відносини із сусідніми державами - є важливою й бажаною ціллю, принаймні, норвезької геополітики.
По-друге, кулачні бійки, метання яєць і димових шашок не є ані цивілізованим, ані дієвим способом вирішення складних контраверсійних політичних питань.
Як норвезький науковець українського походження, який досліджує соціологічні аспекти дитинства, я можу бути досить суб'єктивним. Але все одне стверджуватиму: модель пояснення демократичних процесів через дитячу програму новин - здоровий спосіб виховання майбутніх норвезьких поколінь політиків і виборців.
А яка ж сьогодні політична освіта в українських дітей?
Яка політична мораль, етика й модель ведення демократичних процесів політики нав'язуються майбутнім українським політикам та виборцям?
Як на мене, то це модель розв'язання політичних диспутів шляхом неконституційних домовленостей та недемократичних способів протесту. А якщо говорити загалом, то демократія в Україні не працює.
Тому я не погоджуся з Лінкольном Мітчелом, який у The Faster Times від 29 квітня переконує, що доки "насилля не виходить за стіни парламенту, це добрий знак для української демократії".
Насилля - це симптом хвороби суспільства, яке відходить від демократії, будь то насилля в парламенті, чи на вулиці, контрольоване тими, хто при владі, або як інструмент самозахисту слабких.
Звісно, порівнювати рівень демократії в Норвегії та Україні важко. Оскільки історичну та геополітичну реальності розвитку обох політичних систем неможливо співставити.
Жбурляння яєць та димові шашки в українському парламенті можуть сприйматися як цілком виправданий акт спротиву неконституційному режимові.
Але якщо правий Роберт Коулз, який у своїй книзі "Політичне життя дітей" стверджує, що державна політика керує психологією щоденної поведінки дітей, то тут виникають підстави для хвилювання. Тоді дії парламентаріїв мають суттєвий вплив не лише на сучасну політичну ситуацію.
Якщо ж ми припустимо, що діти найлегше вхоплюють саму форму дискусій, лише частково розуміючи їхній складний зміст, то все виглядатиме ще серйозніше.
 |
Щоб зрозуміти вплив сучасної політики на українських дітей, треба, звісно ж, послухати їх самих.
У рамках мого дослідження дітей українських трудових мігрантів 2008 року я разом із Міжнародним інститутом освіти, культури та зв'язків із діаспорою при Львівському політехнічному університеті, зініціював літературний конкурс для українських школярів.
Усі 156 текстів, що надійшли на конкурс, були опубліковані у двох томах. Ці 2 томи повинні стати обов'язковими для прочитання українською фінансовою та політичною елітою.
Як мовиться в одній норвезькій приказці, правду можна почути лише від дітей та п'яних чоловіків.
Я не знаю, що кажуть про політичну ситуацію в Україні п'яниці. Але правда про демократичні процеси в Україні очима українських дітей викликає занепокоєння.
Одна із провідних рис, що є спільною для всіх дитячих текстів у згаданих томах, це повна недовіра до політиків та влади загалом. Владна верхівка, як така, в уявленні дітей постає кланом депутатів, що дбають виключно про власні інтереси. Кланом, який служить не державі, а своїй кишені.
Чотирнадцятирічний Андрій пише: "Дивлюся по телевізору, що робиться у Верховній Раді. Дії, вчинки державних мужів розходяться з передвиборними обіцянками. Ніхто з них не думає. Не дбає про Україну, її народ...
Учителі в школі вчать нас жити, із правдою не розминаючись. А по яких законах живуть наші депутати? Хто їх вчив?"
Питання якраз на часі, коли згадаємо події минулого тижня.
Цікаво також, що в цих текстах діти не розрізняють політичних партій за кольорами чи "принципами". Вони не ділять парламент на опозиційні та коаліційні групи.
Недовіра до політиків є всезагальною.
І не настільки важливо, у чому криється причина цієї зневіри - чи в радянському спадку, чи в специфічності українського політичного розвитку.
Що важливо, то це питання, яке сформульовано сімнадцятирічною Іриною: "А чи потрібні нашій державі ми, діти?"
І нехай на це запитання дадуть відповідь як порушники Конституції, так і метальники яєць.
А чи важливо те, якої моделі демократії та політичної свідомості вчаться наші діти?
Звісно, важливо. Адже вони - майбутні керівники держави, майбутні виборці. Яйця й димові шашки не є тим інвентарем, за допомогою якого будують демократію. Що б при цьому не стояло на кону.
Неконституційні угоди й закони треба поборювати шляхом відповідного голосування в парламенті. Або на виборах, у судах у кінці кінців, чи, можливо, на масових демонстраціях. Але ніколи не кулаками, яйцями та димом.
Бо діти, майбутні покоління українців потребують прикладу здорової моделі демократичних процесів, якою вони керуватимуться, коли настане їхня черга управляти країною.
А якщо ні, то кури і їхні яйця й надалі відіграватимуть провідну роль у політично розділеній Україні ще багато наступних поколінь.
Діти це розуміють.
Вони взагалі розуміють набагато більше, аніж нам здається. Як запитує Ірина: "Якщо розуміємо, ми, діти, то що ще має трапитись, щоб зрозуміли дорослі?!"
І, можливо, українським дітям теж потрібна власна телепрограма новин, де б ведучий чи ведуча намагалися б пояснити тупість дорослих.
 |