Тестування по-українськи: 2009 vs 2010

76
9 червня 2010

Днями завершилася остання сесія тестування з української мови. Минулого року абітурієнти складали все за один день. Триденне тестування Український центр оцінювання якості освіти аргументував тим, що кількість бажаючих цього року набагато більша, однак явка за останні дві сесії не перевищувала 88%.

Цього року мені не треба було кудись вступати, але виникло бажання перевірити свої здібності, коли на плечах не тяжіє тягар результату.

Поки я підходила до своєї аудиторії, встигла почути щось про свою зелену спідницю. Інструктори ділилися враженнями про те, що білі блузки та сорочки - це так чудово, що дисципліна - найголовніше, а потім вже знання. Невідомо, чому саме я викликала у них стільки емоцій, бо решта людей в аудиторії виявились такими самими "недисциплінованими".

На запрошенні зазначено "..запрошуємо Вас прибути не пізніше 10 год. 50 хв. до пункту тестування..". За 15 хвилин до зазначеного часу мене кликали в коридорі "Панянко, не відходьте далеко. Сідайте, чи Ви зовсім не хвилюєтесь?". Я подумала, що краще не сперечатися і просто сісти.

В аудиторії стояла 100% напруга, більшість з присутніх - цьогорічні абітурієнти, доля яких визначається цим тестуванням, тому що українська мова - обов'язковий профільний іспит для всіх.

У порівнянні з минулим роком - це одна з незмінних речей. Так само, як і розмови інструкторів: незважаючи на те, що цього року в мене була інша школа, інші викладачі, розмови лишились - про їхніх сусідів, далеких родичів та їх учнів, які вже виросли і пішли на канікули.

Близько 11 години інструктори почали читати нам інструкцію щодо процесу тестування. Розрізали пакет, наклеїли наліпки, ми повідмічали свої номери відповідно до місць у бланках. Але якщо минулого року ми залишали на зворотній стороні бланка свій підпис, то цього року сказали, що це не потрібно. Відповідно без підпису підтвердити, що це мій бланк, я не можу. А змінити в комп'ютерній базі дані однієї людини зможе будь-хто.

Окрім того, в порівнянні з 2009 роком змінився пін-код. Тепер він складається лише з чотирьох цифр, а не 20, тому імовірність зламу набагато вища. Втім цей код компенсується номером сертифікату, який у кожного індивідуальний і складається з 7 цифр.

Цього року, ці сертифікати підтверджують вашу присутність, в минулому вистачало свідоцтва про народження або паспорта та запрошення. На сертифікаті є ваша фотокартка з голограмою, номер та пін-код, а також зазначені предмети, з яких ви складаєте іспити.

Під час самого тестування в аудиторію заходить представник центру оцінювання та ставить штамп. Все це мені нагадало шкільні олімпіади, коли незнайомі викладачі заходили в клас і штампували кожен листочок твоєї роботи. Але ніколи не пояснювали, навіщо це робити, штампи не підписувались, а тому виходило, що в усіх листочки однакові, хіба що текст різний написаний.

Абітурієнти спершу чекали початку, потім поки пройде офіційна частина-інструктаж, а час йшов, тому близько години зіпсованих нервів, хаотичних думок і порцію невпевненості у своїх знаннях міг отримати кожен.

Враховуючи, що на столі не було жодних зайвих речей, навіть чистого папірця, емоції всі залишались всередині. Так само, як і минулого року, папірців брати не дозволяли, ба більше, навіть після здачі бланків переписати відповіді не дозволяли.

Головним аргументом було: "Навіщо вам переписувати? Ви ж зможете забрати свій зошит через півгодини після завершення тестування". Враховуючи, що початок тестування об 11.30 і виділено на українську мову 180 хвилин, чистий аркуш паперу залишається потрібним, хоча б для висвітлення своїх емоцій, що супроводжують тебе під час інструктажу.

Нарешті тестування почалось. У бланках з'явились нові способи виправлення помилок. Якщо минулого року ми мали спеціально відведене поле, де мали зазначати номер питання, яке виправляємо, та нову відповідь, у цьогорічних бланках можна було замалювати стару і написати поряд нову правильну відповідь.

З великим запалом і неймовірним бажанням перевірити свої залишкові знання я почала розв'язувати тест з української мови та літератури. За 20 хвилин була зроблена мова, ще за 15 література, ще час на заповнення бланків та написання твору і за годину я була готова здавати бланки. Абітурієнти дивилися на мене, як на божевільну, коли я виходила з аудиторії.

Спогади про минулорічні тести, коли я була абітурієнткою, коли було страшно писати, про всі хвилювання, погані думку, коли всі питання здавались незрозумілими, всі хрестики в бланках кривими, що всі навколо мене розумні - викликали лише посмішку.

Ще одне тестування позаду, складніше чи легше невідомо, адже вступати цього року вже нікуди не треба. Головною метою було визначити, чи в рівних умовах абітурієнти при вступі зі своїми сертифікатами за 2008, 2009, 2010 рік.

Відповідь однозначна - ні. Навіть організація процесу написання інша: складніша та триваліша. Однак питання рівності та справедливості як в житті, так і в освіті немає.

 
Марія Крючок

powered by lun.ua