Чого потребують мешканці сиротинців крім солодощів та памперсів?

Часто доводиться чути, що група людей навідалася у такий-то дитячий будинок, накупивши для дітей апельсинів, бананів, соків і багато іншого смачненького. Здавалося б нічого незвичного у цьому немає, небайдужі допомогли сиротам.

А може, варто задуматися над запитаннями "Чого ж найбільше потребують діти?" та "Чи не завдаємо ми шкоди, даруючи дітям речі, які перелічені вище?".

У когось може виникнути зустрічне запитання "Як можна нашкодити, зробивши подарунок сиротам?". Відповідь проста: передаючи дітям переважно речі, які безслідно з'їдаються, зношуються та споживаються, ми поступово формуємо їхнє хибне стійке переконання "Ми сироти, отже нас повинні усім забезпечувати".

Проте, коли вчорашні інтернатівці стикаються з реаліями буденного життя, звичне для них "допоможіть мені, бо я сирота" спрацьовує далеко не завжди.

Одне, коли до дитячого будинку чи школи-інтернату приїздять у гості та привозять недовговічні речі люди, які організувалися за покликом серця і майже не обізнані у тонкощах української системи державної опіки. Такі люди заслуговують поваги та наслідування.

Зовсім інше, коли "споживацький пайок" дітям везуть благодійні організації та фонди, які працюють не перший рік (особливо, коли такі візити відбуваються до Великодня, Міжнародного дня захисту прав дітей, дня Святого Миколая).

Як тоді допомагати? Мешканці сиротинців такі ж діти, як усі інші. І потребують вони, у першу чергу, того ж, що й інші діти - навчання та виховання. Якщо очевидно, що держава не справляється із належним задоволенням побутових потреб дітей (ми веземо дітям одяг - виходить бюджетних коштів, щоб закуповувати його вдосталь не вистачає), хіба важко дійти висновку про існування проблем із задоволення потреб освітніх та духовних?

Маємо й приклади для наслідування. Снятинський дитячий будинок-інтернат - заклад для сиріт з обмеженими можливостями. У ньому виховується понад 100 хлопців із фізичними та розумовими вадами. Однак, завдяки зусиллям директора цього інтернату Леоніда Онуфрійовича Шимчука, вихованці не блукають буднями по території, а зайняті продуктивною справою - кожен за своїми уподобаннями.

Прийшовши на роботу в дитячий будинок Леонід Онуфрійович був здивований тим, що діти нічим не зайняті, мовляв, на здорову людину монотонне середовище впливає негативно, а що й казати про дітей із вадами.

Поступово в інтернаті з'явилися майстерні, цехи, ферми, підсобне господарство, творчий гурток. Сьогодні ви можете допомогти Снятинському дитячому будинку-інтернату в незвичний, на перший погляд спосіб, придбати рукавиці чи віники, морську свинку чи папугу, відремонтувати взуття. І все це виготовлено чи вирощено самими вихованцями сиротинця.

Благодійна організація "Українська благодійницька мережа" взялася допомогти Снятинському дитячому будинку-інтернату відкрити нову майстерню - з виготовлення декоративних свічок. Таке виробництво - творчий процес, адже свічки можна робити найрізноманітніших форм, кольорової гами, використовувати ароматизатори.

Для сиріт із фізичними та розумовими вадами цей процес є також трудотерапією, а також можливістю оволодіти професійними навичками, отримувати насолоду від праці та відчувати себе здатними самостійно здобувати щось як для себе, так і для інтернату.

Українська благодійницька мережа також допомогла у створенні свічкової майстерні в іншому сиротинці - Роздільському дитячому будинку-інтернаті.

Ми стикалися і часом продовжуємо стикатися із нерозумінням деякими людьми того, чому ми збираємо пожертви саме на свічкові майстерні, а не на памперси, апельсини, соки, цукерки (та й усе інше з цього ряду).

Переконані, що потрібно змінювати уявлення людей про роль їхніх дарунків для сиротинців, намагатися "не годувати бідного рибою, а дати йому вудку та навчити ловити цю рибу".