Правда про міжнародні рейтинги університетів

Популярною є теза про те, що українські університети не потрапляють у міжнародні рейтинги світових університетів, через те, що є "відсталими", "корумпованими", "залишками радянської системи" тощо. Така думка побутує серед багатьох представників політичного класу і медіа сфери. При цьому чомусь в нашій країні ніхто не спробував більш скептичніше подивитися на самі міжнародні рейтинги університетів, їх цілі та методологію.

Така ситуація є дивною з огляду на обґрунтовану і жорстку критику таких рейтингів, що лунають від частини незалежних західних та російських експертів. Особливо це стосується двох нібито "найоб'єктивніших" та "найпрестижніших" міжнародних рейтингів університетів - QS-THES-200 (його з 2004 року складають британський щотижневик Times Higher Education, додаток до газети Times, і консалтингова компанія Quacquarelli Symonds) та ARWU-500 - Academic Ranking of World Universities (з 2003 року складає Інститут вищої освіти Шанхайського університету Цзяо Тунь ).

"Ви справді вірите у Шанхайський рейтинг?"

Академічний (Шанхайський) рейтинг офіційно-декларативно базується на формулі, яка враховує в університетах кількість випускників-лауреатів та викладачів - лауреатів Нобелівської та Філдсівської премій, індекс цитування, розміри університетів тощо. Головною метою цього рейтингу є виявлення розриву між китайськими університетами та університетами світового класу з точки зору академічної та науково-дослідної діяльності.

Однак фундаментальні висновки цього рейтингу при ближчому погляді на них нічим не підкріплюються. Навіть більше - отримані за допомогою хибної методології. В низці статей, опублікованих експертами з математичної статистики з різних європейських країн у міжнародному науковому журналі з кількісних досліджень наукової політики Scientometrics (починаючи з 2007 року), йдеться про те, що результати цього рейтингу не можуть бути відтворені з вихідних даних з використанням методу, який запропонували автори Академічного рейтингу університетів.

Більш того, ряд вчених з Франції та Бельгії критично проаналізувавши у 2009 році Академічний рейтинг у спільній статті "Ви справді вірите у Шанхайський рейтинг?" дійшли висновку, що критерії відбору, які застосовуються в цьому рейтингу, не є релевантними з огляду на його цілі, його загальна методологія містить значні помилки і страждає на відсутність уваги до фундаментальних питань структурування та обробки даних.

Їх висновок однозначний: "Академічний (Шанхайський) рейтинг, який отримав стільки уваги з боку мас-медіа, не є придатним і підходящим засобом для досліджень і дискусій навколо "якості" академічних (учбових) інституцій, не кажучи вже про його роль, як порадника для вибору студентів та їхніх батьків університетів для навчання або щодо пропаганди реформ системи вищої освіти. Світ потребує науково адекватніших і якісніших рейтингів, аніж Шанхайський".

"Рейтинг найкращих світових університетів, який ми публікували минулі шість років і який викликав загальносвітову увагу, не був досі якісним"

Схожа ситуація складається і навколо рейтингу "найкращих" університетів світу такого респектабельного видання, як лондонський Times. Його методологія базується на опитуванні експертів, працедавців, студентів, оцінці кількості міжнародних студентів, цитуванні. Цей рейтинг західні дослідники так само піддали сумніву, особливо за його методологічну частину - вказуючи на його надмірний суб'єктивізм і переоцінку об'єктивності опитувань експертів, загалом рекламно-маркетинговий характер рейтингу, де університети є просто "товарами-брендами", які потрібно продати "покупцям-студентам".

Критиці також були піддані "непрозорий спосіб відбору експертів" для опитування, неврахування у рейтингу кількості Нобелівських лауреатів та лауреатів інших престижних наукових премій, які викладають або закінчили той чи інший університет, прикладом чого стали Стенфордський та університет Берклі у США, які відповідно зайняли 19 та 22 позиції у рейтингу, незважаючи на те, що за останні роки їх представники отримали більше Нобелівських премій аніж, за той самий час, представники університетів Оксфорду і Кембриджу у Британії разом узяті. Це дало підставу підозрювати рейтинг Times у маніпулюванні даними, викривленні інформації на користь англійських університетів, які програють чесну конкуренту боротьбу американським.

Зважаючи на критику, Times у 2007 році вніс деякі зміни у методологію проведення рейтингу. Однак проблеми, які були пов'язані з відсутністю стандартизації опитувань та їх індикаторів, при обробці даних рейтингу залишились.

Також цей рейтинг набув гучної "слави" внаслідок грубих фактологічних помилок. Наприклад, між 2006-2007 роками Вашингтонський університет у Сент-Луїсі з 48 місця опустився на 161, бо представники рейтингу переплутали його з Університетом Вашингтона у Сіетлі. Така сама ситуація склалася й з плутаниною даних щодо бізнес-школи Університету Північної Кароліни з бізнес-школою Центрального Університету Північної Кароліни.

Жорсткої критики рейтинг Times був підданий у Росії з боку Російського союзу ректорів та особисто ректора МДУ імені М.В.Ломоносова В. Садовнічого за занижені позиції провідних російських університетів та країн СНД у цьому рейтингу, використанням неперевірених даних під час його складання, сумнівних критеріїв оцінювання.

У березні 2010 року делегація Times, яка прибула до МДУ, визнала претензії росіян справедливими і, за словами Садовнічого, "ознайомилася з нашими пропозиціями щодо критеріїв складання міжнародних рейтингів. Суть наших пропозицій - розширити набір критеріїв. І перш за все поставити у центр не другорядні показники, до того ж не адаптовані до російської системи, а якість освіти".

Такі проблеми з рейтингом та його обґрунтована критика змусили журнал Times у 2009 році прийняти рішення про закінчення співпраці з компанією QS, яка шість років складала рейтинг, і підписати новий договір з новою компанією Thomson Reuters для створення нового Світового університетського рейтингу, який має бути оприлюднений восени 2010 року з відповідним створенням нової методології самого рейтингу.

Коментуючи відмову від подальшої співпраці з QS, редактор Times Ен Мроз зазначила: "Університети заслуговують на точний, ясний і прозорий рейтинг - достовірний спосіб дослідження вищої освіти, а не просто засіб для задоволення звичайної цікавості". Справді, це ще досить коректно і дипломатично сказано!

Філ Баті, новий редактор Times Higher Education World University Rankings був більш красномовний: "Рейтинг найкращих світових університетів, який ми публікували минулі шість років і який викликав загальносвітову увагу, не був досі якісним. Це факт, що значною нашою помилкою було обрання опитування експертів, як основного методу його складання. Також це правда, що в нашому дослідженні ми приділяли більшу увагу природничим наукам, а не соціо-гуманітарним".

Що ж подивимося на новий рейтинг у цьому році. Може щось зміниться?

Висновки

З наведених фактів можна зробити такі досить однозначні висновки, (1) до цього часу "основні", "об'єктивні" та "найпрестижніші" рейтинги університетів світу (такі як -QS-THES-200 та ARWU-500) часто не були такими насправді, а були своєрідною дезінформацією щодо реального стану справ серед світових університетів і часто використовувалися для недобросовісної конкуренції.

Це виглядає як своєрідна гра під назвою "Рейтинги - це гра без правил", у якій допускається все: випадкова або недостовірна інформація, не репрезентативність, недостовірність, підтасовка тощо

Тобто їх результати не можна однозначно поширити, робити на їх основі достовірні висновки щодо стану вітчизняних університетів у порівнянні з їх іноземними аналогами, зважаючи на спосіб формування рейтингів.

Ці рейтинги переважно складалися не на основі об'єктивних, прозорих та валідних наукових критеріїв, а з політичних та економічних міркувань. Бо ж іде боротьба за престиж окремих країн, їх політичний вплив у світі, світовий ринок праці і такий ласий шматочок глобального ринку освіти (а це мільярди євро щороку).

Ось і виникає запекла конкуренція між американськими та англійськими університетами, німецькими, французькими, китайськими, корейськими, японськими, центрально- та східноєвропейськими... І в цій боротьбі усі засоби корисні.

Нові гравці - найкращі українські університети - такі як Київська Політехніка, КНУ імені Тараса Шевченка, Київський та Харківський медичні університети, Харківській, Львівський університети - тут не потрібні - навіщо створювати зайву рекламу своїм потенційним конкурентам? Де, тим паче, за ті ж знання - платити доведеться в рази менше? От їх і немає в рейтингах. Легше проігнорувати їх існування, аніж змагатися з ними в якості освіти. Доречною тут виглядає цитата Біла Клінтона: "Дурні! Це ж економіка!".

Недостовірність інформації світових університетських рейтингів по-відношенню до українських університетів не означає, що в українських університетах все добре. Відчувається і брак фінансування, і проблеми з сучасним адмініструванням, розвитком академічного самоврядування, не завжди прозора кадрова політика тощо.

Частина з цих проблем - наприклад комерціалізація, підрив солідарності, недоліки освітніх реформ, втрата університетами відчуття власної просвітницької місії - це загально світові проблеми університетів, частина - викликані внутрішньою українською специфікою. Проте не все так і погано. У нас є справді блискучі університети зі столітніми традиціями освіти та науки, зі своєрідними та унікальними науковими школами, випускниками яких були і Нобелівські лауреати (І.Мечніков, Л. Ландау, С.Кузнец), і світові вчені (М.Бунге, С.Корольов, І. Сікорський, Б.Патон, М. Бєрдяєв, Г.Шпет та ін.) та митці (І. Франко, М.Булгаков, Ге та ін.). Вплив цих вітчизняних університетів був досить значним на загальносвітову науку та поступ людства. Є й учбові заклади, яких язик не повернеться назвати університетами (хоча вони так називаються).

Світові рейтинги університетів потрібні. Але такі, які б ґрунтувалися на нормальній методології та достовірній інформації. Наука - це деякою мірою конкурентне явище і боротьба за місця в об'єктивному рейтингу між університетами справді може допомагати їх розвитку, сприяти поширенню прогресивних ідей та інновацій.

Певні кроки у цьому напрямку робить ЮНЕСКО, склавши у 2006 році Берлінські принципи ранжування вищих учбових закладів, які однак поки що не набули значного поширення у світі для проведення рейтингів світових університетів. У цьому справді є велика необхідність, адже "Університет - це тобі не рейтинги складати, тут знання потрібні!".