Політтехнології, як розуміємо їх Ми

19
6 жовтня 2010

Рік 2009. Київська область. Село. День Села. Я не хочу називати конкретне Село під Києвом, як і конкретного політика. Це немає жодного значення. Подібне могло бути будь-де і будь з ким.

Я стою серед людей на святі їхнього Села. І хоча я дуже люблю це Село, все ж таки я - гість випадковий, і дивлюсь на все відсторонено.

На сцену виходить Політик. Він старанно розказує про своє босоноге дитинство, про те, що він теж родом із села. Намагається на доступному, як йому здається, рівні донести до людей свою з ними спорідненість.

Колись мені доводилось слухати цього ж Політика в іншій, академічній, аудиторії. Це був справжній оратор, риториці якого позаздрив би не один лектор. Добре поставлена вимова, професійне володіння аудиторією, я отримала задоволення від його виступу. Тоді.

Що ж трапилось зараз? Чому він вважає, що для людей, які його слухають на святі свого Села, потрібно говорити на такому примітивному рівні. Чи сам він визначив цей рівень? Чи хто для нього визначив? Мені прикро.

Поруч зі мною розмовляють двоє. Середнього віку спокійні та впевнені в собі і в своїх силах. На вигляд типові сільські дядьки.

- Диви, як старається! - каже один з них про Політика і киває вбік сцени.

- Так ми ж його "електорат" - відповідає другий. - То йому його політтехнологи, чи як їх- "іміджмейкери", сказали, що нам треба втлумачувати ніби він такий самий, як ми. Це такий хід у них є, я в інтернеті читав.

- Якщо він такий самий, нащо нам його слухати, нам і так не погано.

- Щоб ближче, тіпа, до народу.

- Та краще б сказав толком, що робити з тими законами, які вони понаприймали. Податки, куди, нащо і що вони з ними роблять? А з якого він села, як мені, так однаково.

- Думає, що ми не зрозуміємо. Ну, тримає нас за дурнів, тіпа, сільський натовп.

- Отож. А наше начальство як пнеться! Подарунки йому дарять. А він і радий. Це ж у нас наче свято, хай би краще сам чогось привіз для школи чи дитсадка.

- Слухай, скинемось і купимо все, що треба і для школи, і для дитсадка. І без нього якось обійдемось, дешевше буде. Подивились як на виставу і досить. Хай їде далі голову іншим морочити.

- А що тобі ці політтехноголії здалися, читаєш нащо? Воно тобі треба?

- Щоб знати, як вони нас дурять.

На сцені стояв політик, внизу на майдані - люди. Політик і народ - вони стоять навпроти і дивляться одне на одного зверхньо.

Оратор пишається своєю освітою, своїм соціальним положенням, своїми знаннями, а Люди, що стоять поруч зі мною, просто вміють вижити, заробити і впевнено почувати себе в країні, закони в якій аж ніяк цьому не сприяють. А це зовсім не просто.

Я хотіла підійти до Політика і сказати, що люди на майдані в центрі села - не просто натовп. Кожен - особистість, Хазяїн свого життя.

Можливо, навіть не усвідомлюючи цього і точно не базікаючи з цього приводу, вони відчувають відповідальність за свою сім'ю, своє село, школу в цьому селі, за свою країну.

Соцопитування - це важливо і необхідно, але треба відчути своєю душею людей, їхнє життя, їхні прагнення.

Я також не чекала знайти в селі під Києвом такої обізнаності в політтехнологіях, а отже снобізм і в мені вже пустив свої корені. Звідки він?

Він зараз усюди, як інфекція, що непомітно вразила країну...

 
Ірина Черпінська

powered by lun.ua