Сповідь шопоголіка по-українськи

Перш за все дякую за натхнення до написання цього скромного міні-епосу відомій мережі магазинів взуття, чия осіння маркетингова кампанія "Сплачуй частинами", тобто поділи ціну на п'ять та купуй туфлі у розстрочку, стала останньою краплею праведного жіночого гніву.

Бо якщо вже кросівки та босоніжки у розстрочку купувати, то яким саме словом можна охарактеризувати стан сучасної економіки та рівень життя в Україні. Комо грядеши? Куди йдемо?

Окрема подяка Законодавству України, що ніяким чином не регулює встановлення цін на одежу та взуття.

З якого дива різноманітні магазини одягу роблять 200-300% накрутку на речі, собівартість яких становить копійки, воістину залишається загадкою.

До речі, думаю, ні для кого не є великою таємницею, що речі одних і тих самих брендів, що ми купуємо в Україні, в Європі, зокрема у Парижі, рожевій мецці стилю й краси, та в Америці, продаються у десять разів дешевше, а якість безсумнівно краща.

Тобто незрозуміло, чи то ми, українські споживачі, найбагатші, чи найдурніші. Бо як то, цікаво, з середньою зарплатою у 2000 гривень можливо купувати чоботи на зиму за 2500?

Вихід є? Сезонні розпродажі, стокові магазини та секонд-хенд.

Почнемо зі стоків. Судячи з цін, суть самого поняття сток в Україні обмежується лише назвою "Дисконт" або "Сток". Принада для покупця, не більше.

На думку утримувачів подібних магазинів вивіски має бути досить. Для прикладу, сток спортивного магазину, що на Оболоні, продає речі за ціною, що мало чим різниться від ціни нової колекції у фірмових магазинах.

Вибачте, 15-30% від початкової ціни - це не сток, це відносно чесний спосіб відбирання грошей у населення в інтерпретації сучасних Остапів Бендерів.

Щодо розпродажів - сумна картина. 70% знижка, звісно, річ приємна і гріє душу, але напрошується резонне питання - яка ж тоді собівартість товару.

Була літня майка 250 гривень - стала 50, була спідниця 700 - стала 150. Нещодавно, купуючи на розпродажі дрібницю в одній з мереж магазинів, отримала дисконтну картку, при одержанні якої продавець мені люб'язно повідомив, що протягом року я маю зробити покупок на суму не меншу за 15 000 гривень, інакше всі придбані бонуси будуть анульовані. А чому не 50000, беріть вище, яка різниця.

І на останок про секонд-хенд. Чимось він, мабуть, не догодив нашим шановним можновладцям, бо вирішили закрити. Стерти коросту з лиця землі так би мовити.

Але, ж шановні, секонд-хенд - то не рознощик зарази. Знову беру для прикладу омріяну Європу, куди ми всі йдемо - добра частина населення так тільки речі й купує.

Облагородити подібні місця продажу - то вже друга річ, але закривати - яка в цьому гостра необхідність? Право кожного обирати для себе, де саме купувати речі. Хочу, ношу секонд-хенд, хочу - клюю як дурень на вивіску "Нова колекція" і плачу шалені гроші не зрозуміло за що.

Висновки напрошуються самі. Не хочеться давити на жалість і вибивати сльозу, згадуючи всіх, кому в Україні не легко живеться, та чи не за горами той час, коли ми знову почнемо їздити до Москви та Польщі речі купувати? Готуймо баули - бо до того йдеться.