Про випробування владою, Юрія Луценка і дитячу літературу

11
12 січня 2011

Довго думав, з чого почати цей текст. Посадили за ґрати колишнього посадовця. Ну й що з того? Може, він і справді завдав державі збитків на 40 тисяч гривень, через що у Пенсійному фонді утворилася дірка у 27 мільярдів? Хто зна. Адже кажуть: влада й гроші усім зривають дах.

Кажуть, що коли чоловік уже побував "нагорі", поносив на пальці владний перстень, то ієрархія цінностей для нього кардинально змінюється. На перше місце виходить Влада. І на другому Влада. Далі вже йде усе інше, що не шкодить Владі.

Якось один мій знайомий, скажімо так - чиновник середньої ланки, дізнавшись про те, що я видаю книжки для дітей, почав учити мене життю: "Поки молодий, треба хапати і рвати, і "грати", "грати", "грати"! Очі у нього гарячково блищали, і він тоді видався мені схожим на вовкулаку, що побачив повний місяць.

Так, гадаю, "владозалежних" цілком доречно порівнювати з вовкулаками. Вони прагнуть до променів Влади, бо вона дає їм відчуття всемогутності, безкарності, вічної молодості. Можна "хапати і рвати, і "грати", "грати", "грати"! А коли Місяць зникає, то вовкулака живе єдиною думкою - знову побачити його, знову стати всесильним, відчути, як прорізуються ікла, як сахається й падає ниць простолюд.

Ви скажете, що Америки я не відкриваю, що така природа влади, що влада завжди й усюди була важким наркотиком. Погоджуюсь. Для того й придумали мудрі англосакси систему "стримувань і противаг" у владі - щоб уберегти суспільство від "вовкулак", а самих владоможців - від занапащення душі.

В Україні система "стримувань і противаг" і так була хисткою, а в 2010 році й зовсім "почила в Бозі". Чи усвідомлюють владоможці, що необмежена влада - це монстр, який може вийти з-під контролю. Чи усвідомлює, зрештою, суспільство...

Не буду розвивати цієї теми, бо не про те я збирався писати. А збирався я написати про випробування владою, про Юрія Луценка і про дитячу літературу.

Чи всі українські можновладці проходять випробування владою? Чи багато "вовкулачиться", стає наркоманом влади? Не знаю. Думаю, що багато. Може, навіть більшість.

Чи пройшов випробування владою Юрій Луценко? Чи професійно він виконував обов'язки міністра внутрішніх справ? Чи залишився людиною, перебуваючи при владі? Мені важко судити про пофесійні якості його як міністра. Принаймні розгулу криміналітету в Україні не було, демонстрантів не розганяли, за пошкодження плитки на Майдані не заарештовували... А от у тому, що Луценко, пройшовши крізь владні кола, залишився людиною, не "звовкулачився", не став циніком, - у тому я мав нагоду пересвідчитись, так би мовити, на ділі.

Ось послухайте. Згадайте кінець 2008 року. Фінансова криза у розпалі. Гривня стрімко дешевшає. Наше молоде видавництво, ще не ставши як слід на ноги, втрачає свого головного інвестора - будівельну компанію. До друку готові чи майже готові декілька добрих, веселих дитячих книжок, над якими працювали перекладачі, ілюстратори, літредактори, верстальники. За право видання книг заплачені роялті, час користування цими правами спливає. Що робити?

Беремося за цілком, здавалося б, безнадійну справу - шукаємо фінансування у розпал фінансової кризи. Звертаємось до благодійних фондів, до бізнесменів, до політичних партій усіх кольорів, безпосередньо до політиків. У відповідь - мовчанка, інколи - вибачення, мовляв, "нє в добрий час".

І ось несподівано електронний лист з офісу "Народної самооборони": нашим питанням зацікавились і хочуть познайомитися з нами ближче. Домовляємось про зустріч. Їду в Київ, зустрічаємось з Юрієм Луценком, знайомимось. Розповідаю йому про те, як мало якісних україномовних дитячих книжок, як бракує веселих, життєрадісних дитячих книжок, як важко перекладати гумор, особливо для дітей. Хвалюсь своїми перекладами, які виходили у "Видавництві Старого Лева" і в "Добрій читальні".

І от далі я почув від Юрія Віталійовича те, що мене приємно вразило. Виявилося, що він слідкує за новинками на ринку україномовної літератури для дітей, що мої переклади Джеремі Стронга він читав уголос своєму молодшому синові, і вони разом реготали. Що книгу про пригоди Малого Вовчика його син теж із задоволенням прочитав і чекає на продовження. Що Юрію Віталійовичу подобається напрямок, який розвиває "Добра читальня" і він готовий пошукати для нас фінансування.

Ви, мабуть, спитаєте, що мене так вразило в цій ситуації. Вразило декілька речей. Що політик і високий посадовець у своїй ієрархії цінностей залишив місце для дитячої літератури і, уявіть собі, знаходить час читати дітям уголос! Що тоді, коли переважна більшість діяла за принципом "рятуйся, хто може", ця людина готова була прийти на допомогу, знаючи, що не отримає за це ніяких особливих дивідендів.

Юрій Віталійович дотримав слова. За підтримки Луценка та партії "Народна самооборона" видавництво "Добра читальня" видало три добрі, веселі дитячі книжки. Для слідства одразу скажу, що кошти збирали приватно члени "Народної самооборони" і були вони набага-а-ато менші за кошти, які нещодавно витрачено з державної скарбниці на видання творів деяких політиків.

Для чого, чи, скоріше, для кого я все це пишу? Для тих скептиків, які вважають, що політики усі одним миром мазані і хай там вони душать одне одного - нас, простих смертних, це не стосується.

Дорогенькі, знайте, що коли передушать таких, як Луценко, то дійдуть і до вас. Пишу це, бо хочу сказати, що поважаю Юрія Луценка як політика і людину. Хочу висловити своє обурення з приводу відвертого політичного переслідування політика і сказати Юрію Віталійовичу, його сім'ї, друзям і соратникам, що видавництво "Добра читальня" підтримує Вас, як, переконаний, і тисячі читачів добрих дитячих книжок, виданих завдяки Вам.

Наостанок коротко переповім сюжет однієї з книжечок про Малого Вовчика.

Вовчик росте надто добрим, і батьки відправляють його у Школу поганців, де він має повчитися життю - засвоїти 9 Правил Поганця і стати справжнім Поганцем-Сіроманцем.

Ось деякі з цих правил:

Бреши відверто, бреши невтомно, бреши нахабно і безсоромно!

Усе, що живе, хай в пащу пливе! Ти жалю не знай - хапай і ковтай!

Їж, давися, ні з ким не ділися!

Щоденно вдосконалюйся в підлоті та паскудстві!

(Здається, багато українських політиків дуже добре ці правила засвоїли).

У школі верховодить лютий, підступний і страшенно жадібний Вовчило-Хижачило. Малий Вовчик, як чемний син, наполегливо вчить правила й щиро намагається стати справжнім поганцем. Однак від природи Вовчик добрий та дружелюбний, і йому гидко жити за правилами поганців. Зрештою він знайомиться в лісі з пластунами, деякий час живе в їхньому таборі і переконується, що жити за правилами пластунів (Щодня ставай трошки кращим. Піклуйся про інших. Будь вдячним) куди цікавіше і приємніше.

Кінець у цієї книжечки, як і належить дитячим книжкам, позитивний. Малий Вовчик зробив свій вибір і остаточно перейшов на бік добра. А от Вовчило-Хижачило закінчив погано - луснув через свою ненаситну жадібність.

Читайте дітям добрі книги! Підтримуйте добрих людей! Залишайтесь на боці Добра!

 
Орест Стадник

powered by lun.ua