Реквієм по меншому брату

А він вмирав. І не знав, що умирає. Бо за своє коротке життя не встиг дізнатися, що на світі є смерть.

Очі, ще сповнені молодого блиску, так невимовно-благально зиркали навкруг, вдивлялися, здавалося, в серця, в душі людей, шукаючи пояснення тому, що сталося і... не знаходили. Бо люди стали враз якимись іншими не такими, якими він їх знав досі. Вони не хотіли бачити його.

З-під омертвілого язика текла густа холодна піна і замерзала товстим місивом на снігу. Він дрібно сіпався, намагаючись підвестися. З його горла вилітали якісь незбагненні моторошні звуки. Люди оминали його і не оглядаючись, втягнувши голови в плечі, зникали. Їм було лячно і соромно водночас. На відміну від нього вони розуміли все...

Із-за рогу будинку вибіг здоровенний голодний пес. Став сторожко і сердито обнюхувати лежачого. Здавалося, ось-ось він вп'ється в його розбухлий, твердий живіт своїми довгими іклами. Раптом він загарчав, дико і водночас злякано, напружуючи всі свої м'язи. Нервово затупав ногами, тупо не розумів чому цей пуцьвірінок так непоштиво посмів розлягтися перед ним - володарем всього кварталу. І сталося чудо. Конаючий вмить, як заведений, стрибнув на ноги і стрімко погнався по тротуару, так ніби тікав від свого нестерпного болю.

Ось він звернув бік і кинувся до дверей сяючого новорічними гірляндами продуктового магазину. Знав, що там тепло, що там порятунок. Але двері перед ним зачинили. І він зібгався в кутку, біля корзини для сміття. В ту ж мить до нього підбігла тельбухата сука, що чатувала на вході і оскаженіло загарчала, ставши у бойову стійку тутешньої хазяйки.

Вона захищала свою територію. Це її двері, з них так смачно пахне м'ясом і ковбасою для неї!.. І він не сміє вдихати цю смакоту! Здавалося, ще мить і собаки зчепляться в кровавому безглуздому герці. Вона - захищаючи свою територію, і він, що врешті знайшов на кому помститися за свій нестерпний біль, що випалював все його нутро.

Раптом двері відчинилися і з них показалася молода продавщиця. Сука зм'якла і покірно завиляла перед нею хвостиком, а він, мабуть її син, бо дуже на неї схожий, кинувся навтьоки, гублячи на сходах згустки піни з широко роззявленої пащі. Пробіг кілька кроків і впав. Бо вже не було ні люті, ні страху, які тримали його на цім світі. Перевернувся на бік і судомно, востаннє, засіпав ніжками.

Марусю, тут якийсь пес здихає у нас під дверима, хтось, мабуть, отруту йому кинув, або придушив, - кричала в глибину магазину продавщиця.

Треба буде викинути подалі, - чулося у відповідь.

Мамо, мамо, он дивися, песик плаче, - показувало на нього тоненьким пальчиком збентежене дитя.

Не дивися туди, не можна, - тягнула мати малюка у відчинені двері магазину, а в нього все підкошувалися, плуталися ніжки одна за одну.

А чого він так, лежить, мамо? - допитувалося дитя і очі в дитини в цю мить були дуже схожі на очі вмираючого песика - такі ж розгублені, благальні і перелякані водночас.

Тихо падали холодні сніжинки. Невидимо відлітала душа до Творця.

Таке воно… життя на вулиці

Якось поважно, ніби зовсім інші, підійшли великий чорний пес і тельбухата сука. Стали над ним, завмерли. Ніби прощалися. По-батьківськи невимовно печально. І ті з прохожих, хто відважувався зупинитися і глянути на них - бачили, як по собачих мордах текли сльози. І падали дрібними горошинами то на сніг, то на холонуче тіло.

Поскріптум:

Антуан де Сент-Екзюпері: "Ми відповідальні за того, кого приручили". Якби ж то, якби... Іноді кажуть, що вони, брати наші менші, все розуміють, лиш сказати не можуть. Вони-то не вміють, але Бог все може і він ще скаже за них, пам'ятаймо про це, люди...

Дивовижна річ! - ті країни, суспільства живуть добре, де існують собачі приюти із собачими душами, збалансованим харчуванням, яке значно дорожче вартості харчування солдата української армії, де існують шикарні ветеринарні клініки, ветеринарні швидкі допомоги, де комунальні пси захищені місцевими законами краще ніж у нас люди, де є цвинтарі для тварин із епітафіями на доглянутих надгробках, де собаки обходяться дуже дорого і, як діти приносять велику радість людям. І навпаки - жодної країни в світі немає де б люди і влада до собак відносилися так по варварськи, як у нас, а жили краще нас.

"Україна готується до Євро-2012. На жаль, ця підготовка помітна здебільшого за двома критеріями - нарощення темпів освоєння бюджетних коштів наближеними до влади структурами і знищенням безпритульних тварин". Влада готує в країні масові убивства цих тварин. Не вірите - заходьте сюди і читайте!