Настанова вуйка Дезя
Скоро надвечір'я, я поспішаю з Перевалу додому. Ми завершуємо бесіду з Дезийдерієм Васильовичем про Свято.
Вуйко каже завершальні слова: "Різдво - це свято кожного дня. Воно більше, ніж день народження, тому немає в ньому строго визначеного календарного змісту. Будь-якої днини твоя згадка про Різдво буде своєчасною і змістовною".
"Просто потрібно зрозуміти, що християни відзначають не День народження Христа, а Свято народження Христа. Христос засвідчив прихід нової ери, Ери Любові. І шукати точну дату його народження і відзначати її - це звужувати епохальну подію до події одного дня".
Я прощаюсь з вуйком і бажаю йому смачної куті. Дезийдерій Васильович пильно дивиться на мене, ніби зважуючи, чи доречними нині будуть мені його наступні слова. І по хвилі роздумів мовить: "Немає ані тяжкої, ані легкої дороги до Бога. Відкрий Йому своє серце, відкрий щиро і Він утвердиться у тобі Своєю благодаттю".
"І не хвали, і не карай себе, бо не знаєш ціну свою і не знаєш кару, якої вартий. Не лукав, а найбільший твій труд - це сумління і щире бажання перебувати у Божій благодаті. Не проси і не чекай від Нього чуда, а проси укріплення віри, бо чудо вже є, і ти перебуваєш у ньому. А найвище із чудес - це Божий промисел у справах твоїх. Не переймайся тим - мало зробив, чи багато, бо не знаєш справної міри. Найбільшою ціною твоєї праці буде вже те, що горить в ній іскра Божа".
Я спускаюсь з Перевалу в долину. Кожен день у горах проживаєш як невимовне зітхання. Дорогою додому я заглиблююсь у зміст вуйкової настанови, і його заключні слова впроваджують в мені лад.
"У юності наше життя, його фантастичну красу і унікальність, ми сприймаємо як належне. Мудрість до нас приходить тоді, коли ми починаємо розуміти, що це не так. Насправді, нам нічого не належить".
"Наше життя, в дійсності, - це великий подарунок від Бога. І найціннішою вдячністю Йому за нього може бути тільки віра в любов і власні добрі справи, бо все решта, в порівнянні з ними, - це черепки. Так є і завжди буде, тому що життєва доцільність ніколи не перевершить істинність Віри".
"Вся біда людей в тому і є, що вони доцільність поставили поперед Вірою. Але доцільність - це лише замисел людини, тоді як головним є промисел Божий. Віра - це присутність в людині Творця. Тому Віра - це є все, а доцільність без Віри - ніщо".
І коли я запитав у Дезийдерія Васильовича, а що буде, якщо доцільність все ж таки візьме гору, він миттєво мені відповів: "Тоді людство прийде до самозаперечення, бо будь-яка вигода, це чиясь втрата. Доцільність - вичерпна. І тільки Віра може уберегти людство від цього. Доцільність переймається тим, як виникло життя, а Віра опікується тим, щоб воно не зникло".
"Чому розпадаються релігії, культи і секти, а Заповідь Христа живе? Бо в ній немає доцільності, а перед усим стоїть Любов. І найвище тому підтвердження - це Воскресіння Христа, бо воно ставить життя людини поза доцільністю".
"Життя людини - це великий Дар Божий. І хто ним нехтує в собі або зневажає його в інших, для того воно перетворюється на прокляття".
Ошелешений я дивився на Дезийдерія Васильовича і навіть забув, що поспішав додому: "Так що, тепер ми маємо відкинути доцільність? Це ж вийде глум".
"Ні, поперед доцільності ми маємо поставити Віру!", - так говорив вуйко Дезьо.