Останні території

4
29 березня 2011

Для мене найбільшим і найдошкульнішим проявом цензури є усвідомлення, що раптом в один день, мить, ранок ти опинився там, де не збирався опинятися – в окопі.

Тут головне два моменти, важливих для тебе особисто: життя втягує тебе на оборону речей, які є для тебе етично й естетично неблизькими. Тим не менш, ти мусиш включитися і стати на захист чужого від ворожого - оскільки і ці, здавалося б далекі і непотрібні особисто тобі речі, як слони зі своїми бивнями, та кити зі своїм вусом, раптом виявляються твоєю останньою територією. Точніше: і твоєю теж.

Так доцільність стає важливішою за логіку і смак.

Від тебе знову вимагається мобілізація з її нівеляцією індивідуального режиму дня та особистого lifestyle. Деталі, відтінки, нюанси, тіні, штрихи й напівтони зникають - на всіх лишається лише одна нота, коли йдеться про ноту протесту.

Дух мобілізації витає в повітрі. Але ти - і це ти теж знаєш - ти не солдат. Ти принциповий дезертир з будь-якої психологічної війни. Все, що ти знаєш про себе, уважно спостерігаючи за собою від дитинства, від дворових суперечок за велосипед і комсомольських дискусій про бога, партію і  "легко ли быть молодым", тебе не цікавлять вербальні перемоги. І тим паче поразки. Ти і висловлюєшся тільки для того, щоб знайти однодумців, а не переконати опонентів. Світ, на твою думку, є такий великий, що на ньому вистачить місця прихильникам усіх теорій - і нема чого так затято сперечатися про те, хто ж продав Росію і за скільки.

Але справа не в тім. Зрештою, життя в соціумі виробило в тобі певні інстинкти - фотосинтез з електрики, мімікрія під кока-колу, природний відбір, конформізм, вимушений самозахист. Проте всі ці інстинкти існують заради оборони себе. Тут же ти включаєшся в боротьбу не за власну територію, а за останню.

Більше нічого не має значення: не тільки твої смаки і погляди, але і ти сам. Як індивідуалістові, який нічого так не любить, як власні фантазії, це усвідомлення інтригує. У поганому сенсі.

Більше не цікавить - як ти ставишся особисто до Марії Матіос та її літературних творів, чи читала ти роман Василя Шкляра  "Чорний ворон" і на що він витратить чи не витратить Шевченківську (чи й будь-яку іншу) премію, чи любиш ти Мустафу Найєма (чомусь мене найчастіше питають саме про Мустафу - не знаю чому); нікого не хвилює, що в день акції Олександра Володарського особисто ти сказала  "Хай би замість злягання член собі відрізав на знак протесту", а картинки в блозі Гройсмана видаються тобі несмішною пашлятіной.

Зрештою, як не крути, але слово  "*уй" з вуст Подерв'янського виявляється для тебе важливішим за слово  "маєстат" з вуст Президента. І раптом саме цей, вимовлений не тобою  "*уй", стає твоєю лінією оборони проти цензури. Проти права іншого визначати рамки твоєї свободи.

STOPЦензурі

powered by lun.ua