Тест

Ай Моська! Знать она сильна, что лает на слона!

Вот то-то мне и духу придает,

Что я, совсем без драки,

Могу попасть в большие забияки.

Пускай же говорят собаки:

"Ай, Моська! знать она сильна,

Что лает на Слона!"

Іван Крилов "Слон і Моська"

Нещодавнє турне Ліни Костенко у підтримку свого першого прозового твору "Записки українського самашедшого" і спровокована ним акція львівських естетів не змогли не наштовхнути на аналогії з популярними афоризмами.

Про Слона і Моську, про караван і собак, про булгаківських Майстра і критика Латунського. Приблизно так я б співставив особистісні масштаби Ліни Костенко і трійці її нападників Неборака-Котика-Кучерявого - людей, в ліпшому випадку, широко знаних у вузьких літературних колах, а віднедавна гучно розпіарених за рахунок всесвітньо відомого імені.

Наскільки взагалі адекватною можна назвати їхню критику? Жінка, розмінявши дев'ятий десяток, не просто притомно мислить, а й знаходить в собі сили для перших кроків у раніше не випробуваній царині.

Оминаючи почесті від сильних світу цього, чесно пише про наболіле кожному свідомому українцю. Очевидно, з точки зору літературних канонів, роман і справді не настільки геніальний, як вірші, але ж лиха біда - початок.

Прикметно, що на велелюдних зустрічах з читачами Ліна Костенко без зайвого пафосу ідентифікує себе як письменника-початківця, тож, відсутність здорової самокритики їй важко закинути.

Чого зовсім не скажеш про вищеназване тріо естетів...

Помітними здобутками там може похизуватися хіба концептуальний поет Віктор Неборак - учасник літературного тріо "Бу Ба Бу", в яке на початку дев'яностих, крім нього, входили також Олександр Ірванець і знаменитий нині Юрій Андрухович.

Деякі з віршів пана Неборака було покладено на музику гуртом "Плач Єремії", хоча називати їх великими хітами було би, як мінімум, перебільшенням.

Здобутки соратників Неборака - панів Котика і Кучерявого - з висоти авторки "Марусі Чурай" можна розгледіти хіба під мікроскопом. Але зрештою, справа навіть не в тому.

Важливо інше: через організоване вказаними особами "обговорення" насправді знаковий для України літератор відміняє своє довгоочікуване турне, на півслові обірвавши напрочуд актуальний діалог із співвітчизниками.

Це при тому, що слова львівських критиків можна було би пропустити повз вуха, не піарячи їх надурняк. Чого авторка "Записок" не вчинила саме так, сказати важко. Великі люди мислять дещо іншими, аніж ми, категоріями.

Втім, з точки зору банальної людяності, там таки пролунало чимало такого, що у рамки звичайної критики не зовсім втискається.

Ті, хто був у клубі "Кабінет" того скандального вечора, оповідають, що критикували "Записки" здебільшого Віктор Неборак і - особливо гаряче - молодий модератор зустрічі Юрко Кучерявий. Коротко пригадаємо їх ключові тези.

Критика Віктора Неборака. Теза № 1: Головний герой неправдоподібний. Він - маска, за якою ховається Ліна Костенко, аби її роман не асоціювався з щоденником інтимних переживань.

Антитеза: Хай так, але з яких пір у нас критикують безпосередньо обрані літературні прийоми? У самого Неборака вони більш ніж специфічні. Хіба хтось йому те закидає? Перевтілитися в іншу стать, хай і на папері, думаю, не так вже й легко, особливо для письменника-початківця.

Можливо, практикуючому поету Небораку ці труднощі помітні навіть більше, аніж усім іншим. Хоча об'єктивно у головного героя не бракує рис, притаманних пересічному українському мужчині. Хіба мало серед нас нерішучих, меланхолійних типажів, яких надміру переймає недосконалість сучасного соціуму?

Теза № 2: Роман не ставить суперестетичних завдань. Він просто нагнітає тривогу і підміняє літературу журналістикою та пропагандою. Є загроза, що соціальні романи почне писати молода генерація письменників.

Антитеза: Не думаю, що авторка мала амбіцію сказати щось принципово нове в літературі. Очевидно, що зовсім не ті завдання вона перед собою ставила. Роман Ліни Костенко - це прагнення виговоритися, поділитися наболілим, спроба законспектувати поточну епоху.

Згадаємо інші соціальні романи: ні "Доктор Жеваго", ні "Один день из жизни Ивана Денисовича" у суто літературному безгрішними не були. Там головне - реалістичність і меседж.

Якщо сповнені живого болю слова про наднегативний контент новин, про засилля суржику, про занепад національної свідомості навіть і є пропагандою цінностей кардинально протилежних, то що тут неприпустимого?

Якщо окрім супермодерного сучукрліту молоді автори пробуватимуть себе ще і в соціальному романі, що тут негативного, тим паче загрозливого?

Іронічні модники, схильні розкривати особистість посередництвом еротики і лексики без купюр, думаю, нікуди не зникнуть, бо роблять масове чтиво.

Якщо їх трохи потіснить когорта соціально-небайдужих послідовників Ліни Костенко, це лише урізноманітнить нашу літературу, розширить лави її пошановувачів за рахунок читачів, чий естетичний смак не сприймає епатажної манери Карпи, Жадана та інших пост-модерністів. Чом би й ні?

Критика Юрка Кучерявого: (34-річний поет, лауреат премії імені Богдана-Ігоря Антонича; автор трьох поетичних збірок, витриманих у жанрі так-званої інтелектуальної поезії). Теза № 1: Деякі фрагменти роману відгонять гомофобією (вочевидь, маються на увазі роздуми головного героя з приводу почутої по телевізору новини про легалізацію одностатевих стосунків.

Антитеза: Думаю, у демократичній країні питання, бути чи не бути геєм - особиста прерогатива кожного. Не знаю, чого пана Кучерявого так зачепив саме цей фрагмент "Записок", але право на власну думку про прихильників одностатевого кохання (в тому числі і критичну, в тому числі і з легким сарказмом) має будь-який письменник.

Головний герой кохає свою дружину - вродливу, розумну жінку. Природньо, що гомосексуалістів він до кінця не розуміє. Вбивати чи бодай якось їх дискримінувати він при цьому зовсім не закликає. Що ж тут аморального, тим більше гомо- чи ксенофобського?

Теза №2: Письменниця не розуміє різниці між професіями програміста і системного адміністратора.

Антитеза: Напевно, Юрко Кучерявий на цьому питанні знається на кілька порядків грунтовніше. Хай і пише про те. В той же час авторка не ставила перед собою завдання ознайомити людей із не типовими для її покоління професіями. Те, чим заробляє на хліб головний герой, тут - не більше, ніж обставина.

Теза №3: У романі чимало закидів у бік сучасної української літератури. Пана Кучерявого, як її безпосереднього представника, це зачіпає за живе і він навіть схильний вважати, що знаменита поетеса "змаразматіла", а її роман - є повний провал, про що справжні інтелектуали просто не мають права мовчати.

Антитеза: Пані Костенко і справді без пієтету відгукується про явище "сучукрліту", при цьому на своїх зустрічах вона тепло відзивалася про ту ж Марію Матіос. Вочевидь, йшлося далеко не про всіх письменників нової генерації. До тих "не всіх" пан Кучерявий себе, схоже, не зараховує. Відтак слів для публічної критики значно маститішої колеги (до слова, старшої від нього майже втричі) не підбирає.

Дійшло навіть до надгучних діагнозів "маразм" та "провал", що з вуст починаючого поета сприймаються, м'яко кажучи, надміру безапеляційно. Як кажуть наші сусіди, "не по Сеньке шапка".

Говорилося у "Кабінеті" ще чимало чого, зупинятися на усьому шкода місця і часу. Аналіз почутого, особливо останньої тези поета Кучерявого, наштовхує на думку, що метафора Ліни Костенко про криголам, який змушують плавати у багні, дуже обгрунтована. Як і враження доньки поетеси Оксани Пахльовської, яка назвали приведений спіч "посталкогольним викидом жовчі", з яким "принизливо полемізувати".

Обрана тональність і справді подібна.

"Записки українського самашедшого" - це заклик до нації від людини, яку часто називають совістю тієї ж нації. Чи багато у нашій країні, наскрізь пронизаній зрадами і кон'юнктурою, знайдеться осіб, чия совість викликала настільки ж мало сумнівів?

Почути пані Ліну чи не почути - особиста справа кожного. Однак поливати брудом (закиди про маразм - це вже не просто літературна критика) цю мужню і не байдужу жінку, як мінімум, не гідно.

Бо й справді її сподвижницькі зусилля виглядають марним метанням бісеру перед отарою невдячних свиней.