Що комусь три дні з компресом, те козаку – лише на користь прочухан

10
1 квітня 2011

"Ты совершишь свой героический полёт..." гурт "Красная плесень"

" - Куме, а ви відро води вип'єте?
- Та що я корова, чи що?
- А відро горілки?
- Та хіба я не козак?" Анекдот

Маю для вас, дорогенькі мої, отаку бувальщину, хоч вірте, хоч - ні.

Учора, на Теплого Олекси, я нарешті спромігся, та й виштовхнув себе неймовірними зусиллями волі навести лад у палісаднику.

Насамперед, треба було підрізати виноград на арці. Мені начхати, що мої сусіди це давно зробили. Я не від кого нічого не соромлюсь. Як писав Микола Стефанович Гумільов: "Бо в моєму світотворі у планет свої орбіти".

Так ось, про орбіту.

Вишу, як мавпа, на цій арці, однією ногою спираючись на драбину, іншою балансуючи на металевій конструкції, аж раптом повз проходить мій сусіда, пенсіонер Олексій Семенович.

І смикнула ж мене муза ввічливості, не знаю як її по-батькові, привітати його зі святом! Олекса все ж таки.

Він підвів очі й каже суворо:

"Сергію, зараз впадеш".

Я з усією лагідністю, на яку тільки був здатен у тій позі, відповідаю, що, мовляв, не кажіть під руку, майстра вчити - тільки псувати, не каркайте, і, взагалі, ви кудись йшли...

Тільки-но він зайшов у під'їзд, незчувся навіть, відчуваю - лечу!

До цих пір не можу збагнути як це сталося...

Із чотирьохметрової височини спиною вниз.

А я ж дурний - часу на роздуми не було, інстинктивно розчепірив руки! І голова відкинулася назад, тобто, униз. Гепнувся би лише спиною, якби не цей рух.

А так приклався потилицею з усього маху до бетонної доріжки з гострим камінням. На мою голову, батьки поклали її в сімдесят шостому.

Господи, вірую!..

Ну, звичайно ж, сьогодні, у день Олекси, усі побажання Олексіїв справжнюються миттєво! Буду дуже обережний у якийсь там Сергіїв день із побажаннями, особливо недолугими...

Тями не втратив, але було боляче. Декілька миттєвостей.

Підхоплююсь хвацько. Бабусі навпроти на лавочці дивляться на мене здивованими переляканими очима. Ще б пак, такий звук був, після якого на двох ногах не стоять. Олексій Семенович опісля казав: "Я бачив як ти впав, але підійти побоявся, думав тобі гаплик".

Але моя фараонівська, як на єгипетських фресках, голова виявилась міцною. Лише відчуваю: щось по спині тече. Кров. Дзюрчить із голови струмком. Пішов, сунув голову під холодну воду, промив шампунем і залив йодом. Півголови - руда; дівчата, кому подобаються руді?!

Допрацював виноград, накопав землі на розсаду під огірки - сиджу, нудьгую.

Гуля на голові з мій тендітний паничівський кулак. Мацаю - красень!

О дев'ятій вечора телефонує друг: як справи, чому такий голос кволий? - Розповідаю про біль у м'язах і гулю на голові.

Каже: уночі має погіршати, треба знеболююче прийняти, маєш?

- Ти ж знаєш, - відповідаю, - я хімії не вживаю, перетерплю.

- Зрозумів, - підхоплюється мій друг, - зараз привезу пляшку, бо на своєму хуторі, ти в такий час її ніде не придбаєш.

А тепер декілька замальовок.

...Після п'ятдесяти грамів, я, випадково торкнувшись гулі, відчув, що вона трохи стухла.

Після двохсот - вона зникла.

І біль у м'язах кудись зник. Навіть зараз, зранку, я його не відчуваю. Тільки шрам на спині про падіння нагадує. Та роздерті светр та майка.

Тому:

Шановне непересічнопорядне людство, усі хто твердить про шкоду алкоголю! Ви - просто хворі заздрісні ниці люди!

Ви ніколи не переконаєте мене, що жити як ви - це правильно й корисно для здоров'я. А інші хай вирішують самі для себе.

Жити треба "в радість", "по кайфу", по-козацьки.

Чого й усім бажаю.

З невимовною повагою,

Сергій Левитаненко, спеціально для УП

powered by lun.ua