Некоронований Патріарх

138
13 квітня 2011

Любомир Гузар більш ніж знакова постать в Україні. Десять років на чолі Церкви. Нині Блаженніший Любомир - уже колишній Верховний архієпископ і емерит, себто священик, який у зв'язку з похилим віком звільнений від виконання своїх щоденних обов'язків.

Він не Патріарх, але служіння його патріарше. І його направду вважають Патріархом, хоча Блаженніший ніколи не просив про таке. Його титул Кардинал, його кличуть Блаженство.

А він любить, коли до нього: "Отче, Владико!"

20 грудня 2000 року Україна прощалася із Блаженнішим Мирославом-Іваном Кардиналом Любачівським, який помер 14 грудня. То був вівторок, і до Львова спеціально приїхав тодішній президент Леонід Кучма.

Потому 24-25 січня 2001-го Виборчий Синод єпископів з 26 єпископів у Львові й обрали Главою Церкви Владику Любомира Гузара. Тоді ж Гузар став Верховним Архієпископом Львівським для українців. Святіший Отець Іван Павло ІІ підтвердив вибір Преосвященного Владики Любомира Гузара, титулярного єпископа Ніси в Ліції - на Верховного Архієпископа Львівського для українців.

Уже як Глава Церкви, Любомир Гузар, згідно із церковними законами, склав сповідь віри та присягу, що вірно та достойно служитиме УГКЦ та Вселенській Церкві.

Інтронізація новообраного Глави УГКЦ відбулася 28 січня 2001 року у Львівському храмі святого Юра. Щирі вітання із цієї нагоди надійшли, між іншим, і від Кучми.

Кульмінаційним моментом тодішньої інтронізаційної літургії стала проповідь Блаженнішого Любомира. Розпочав із найважливішого - Святої Віри. Далі згадав багатство своєї Церкви: прекрасний приклад єпископів, священиків, духовенства, монахів, монахинь, мирян, які направду щиро старалися жити даром Святої Віри. Кількома словами пояснив, що, на його думку, значить "жити Вірою".

Окремо зупинився на вмінні прощати, і відразу заперечив часту тезу, що прощати - знак слабості, немочі. Зупинився на ще одному наслідку життя у Вірі: на подоланні найбільшого лиха, яке сьогодні ще існує в нашому народі - поділу наших християн, якого за часів Володимира не було.

Його програма в підсумку: "жити Вірою, допомагати віруючим і невіруючим, щоби всі були з'єдналися у Вірі. Щоб наш народ, наша Церква була єдиною в Ісусі Христі".

Наприкінці наголосив: це не є моя особиста програма, - це є те, що ми одержали від наших предків.

За десять років патріаршого служіння Блаженнішого Любомира в Україні було всяке, і навіть грізне. Лише один із десяти років його урядування - 2001 рік - відзначився багатьма гучними подіями.

Нагадаю: політична тодішня Україна жила касетним скандалом. Не смійтеся, але 5 січня генпрокуратура порушила проти кримінальну справу проти Юлії Тимошенко. Далі був Форум національного порятунку. Своє 9 березня. Акція "Україна без Кучми". Тертя Кучма-Ющенко й поради один одному придбати собі лопати, щоб не наступати на граблі. А ще 10 травня 2001 року новим послом Росії в Україні став Віктор Чорномирдін. І 11 вересня. А ще того року було прийнято новий Кримінальний кодекс України.

Проте, найважливішою подією як для Блаженнішого, так і для України того року, був все-таки візит Папи Івана Павла ІІ.

Остаточний термін візиту визначено на 23-27 червня 2002 року, хоча спочатку планували, що Папа гостюватиме в Україні з 21 до 24 червня. На жаль, для декого тоді в Україні, до Києва збирався приїхати "предтеча антихриста". Що там дивуватися, коли Глава РПЦ усіляко намагався зірвати візит, про що міністр закордонних справ України Анатолій Зленко прямо мусив визнати.

Після візиту високого гостя, в Україні роздумували над різним ще дуже довго.

Про спільне прощення Папи Івана Павла ІІ та Блаженнішого Любомира за всі кривди, заподіяні вірними їхніх церков - представникам інших конфесій.

Про безлюдні вулиці в столиці, які нібито мали переконати Папу в його непопулярності в Києві.

Про вигляд тодішньої української влади коло Папи.

Про культуру нашої еліти, яка "товклася біля крісла Папи, шикувалася в чергу, аби потиснути понтифіку руку, поплескати панібратськи по плечу, розцілувати в обидві щоки чи притиснути до великого черева".

Про президента, "котрий вийшов під кінець літургії до імпровізованого вівтаря, на якому щойно відбулося освячення Святих Дарів, і з офіційним виглядом потиснув Папі руку, підняту для благословення".

Про україномовну промову Папи, для якого, як написала преса, "українська мова не рідна й навіть не "державна".

За всю свою каденцію найбільших зусиль докладав Блаженніший, щоб УГКЦ ставала таки Церквою. За десять років його урядування вона набула чіткої структури. На сьогодні в Церкві є сформовані підрозділи, які мають законодавчу та виконавчу владу. Законодавчу представляє Синод єпископів на чолі із Главою УГКЦ; виконавчу владу здійснює від імені Глави УГКЦ Патріарша курія.

Очевидна заслуга Любомира Гузара як Глави УГКЦ також і в тому, що Церква не піддалася жодним спокусам.

Звісна річ, що Церква мусила реагувати, і реагувала на різні суспільні події. Так, 23 листопада 2004 року, відразу, опісля оголошення головою ЦВК Сергієм Ківалом результатів виборів президента, Синод єпископів зібрався на двадцять п'яту сесію, на якій затвердив Звернення із приводу тодішньої суспільної ситуації в Україні.

До речі, ніби відчуваючи, що президентські вибори в 2004 році не будуть простими, церковний Синод ще 8-9 червня 2004 року заборонив священикам балотуватися до державних органів влади всіх рівнів. Священики УГКЦ мають право балотуватися до органів місцевого самоврядування з дозволу місцевого єпарха (екзарха), проте їм заборонено балотуватися до органів місцевого самоврядування від будь-якої політичної партії.

А 24 грудня 2003 року Блаженніший Любомир звернувся до своїх вірних із проханням... замінити живі ялинки штучними, або взагалі відмовитися від такої прикраси оселі!

Блаженніший вважає, що Церква й влада, є складовими частинами життя народу.

Церква, на його думку, має завдання виховувати людей - громадян, свободолюбивих, моральних. Тому з державою як Церква, так і її Глава були завжди відкритими. Ці відносини видні й тоді, коли Церква заявляє, що за час будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового держава не повернула біля 5 мільйонів гривень сплаченого ПДВ.

Правда, дуже приємно вразило Блаженнішого, що наша держава стала благодійним донором зерна Всесвітньої продовольчої програми ООН, подарувавши 1000 тонн пшениці загальною вартістю 580.000 доларів США, які призначалася для п'яти мільйонів голодуючих в Ефіопії.

За час його урядування відбулося багато знакових подій і в самій Церкві.

Найважливішим та вольовим рішенням Блаженнішого Любомира слід визнати перенесення 21 серпня 2005 року осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва. Коментуючи подію, він зазначав: "Прошу пам'ятати, ми не прийшли до Києва, ми повернулися, звідки нас насильно вигнали двісті років тому". Із цієї нагоди він виголосив своє послання "Один Божий народ у краї на київських горах", із прицілом на майбутню єдину Київську Церкву.

До екуменічного діалогу очільник греко-католиків звертатиметься не раз.

Так, 26 квітня 2008 року в часи Великодніх Свят Любомир Гузар звернувся до Блаженнішого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви із пропозицією в ці благодатні дні "спільно дати благословення новому творінню - воскресінню єдиної помісної Церкви в Україні". У листі Блаженніший роздумував над історією Київської Церкви, вважав, що "тепер приходить час "триденного воскресіння", щоб, подібно до Христа, злучити всіх розділених у єдине воскресле церковне Тіло".

Безумовно, ще одним важливим дітищем Любомира Гузара є будівництво Патріаршого собору на Лівому березі в столиці. Нагадаю, що спочатку задумувався собор в іншому місці й на честь Пресвятої Богородиці, а 18 липня 1993 року планувалося навіть освятити площу під майбутній собор. Приємно визнавати, що Любомир Гузар як Глава Церкви за собор взявся відразу. Синод єпископів ще у Львові 16 травня 2002 року постановив підготувати та провести 21 червня 2002 року в Києві тендер фірм на будівництво Патріаршого собору, 27 жовтня 2002 року вже було освячено наріжний камінь, а 10 жовтня 2004 року - освячено та закладено хрести собору.

Це, якщо дуже схематично про десять останніх років Блаженнішого.

Він не мріяв очолити Церкву. Щиро зізнається, що отримав те, чого найбільше не хотів, а у свій час до монастиря пішов, хоч це й не першорядна причина, щоб його не вибрали єпископом.

Це правда, що завдяки Любомиру Гузару, ситуація в Українській Греко-католицькій Церкві більш-менш благополучна. Особливо коли порівнювати з нашими православними церквами. За нього Церква однозначно стала а) Церквою, і б) Українською.

...Для мене, і як громадянки України в тому числі, прикро, що зречення Блаженнішого Любомира "не помітив" глава держави. Хоча 10 лютого Віктор Федорович привітав з 60-річчям Миколу Держалюка. Хтось знає Миколу Степановича?!

Коли Главу УГКЦ запитали, чи знається з нинішнім президентом, то він щиро зізнався, що ніколи з Януковичем не бачився, "лише якось принагідно привітався". Натомість каже, що якби зустрівся, то сказав би йому "щось позитивне, таке, що було б йому справді корисне".

Хто би організував їм зустріч?!..

powered by lun.ua