Що таке свобода

Ми говорили з Дезийдерієм Васильовичем про його кота. Я відверто коту позаздрив: робить, що хоче, гуляє, де хоче, а господар і нагодує, і взимку зігріє.

Абсолютно несподівано для мене, вуйко Дезьо задав мені питання, яке випадало з мого легковажного настрою: "А як ти гадаєш, що таке свобода?"

Питання заскочило мене зненацька. Я щось бовкнув про усвідомлену необхідність, але зрозумів, що вуйко налаштований на змістовнішу бесіду, змістовнішу в тому сенсі, що він хотів взнати мою особисту уяву про поняття "свобода", а не почути переспів класиків.

Щоб не потрапити в халепу, і знову не стати предметом глуму з боку Дезийдерія Васильовича, я почав пригадувати найзагальніші визначення, відразу вказавши, що сам вважаю це поняття багатофакторним. Так я хотів уникнути особистісних оцінок.

"Нічого, говори", - заохотив мене вуйко Дезьо.

Я відразу зазначив, що про політичні свободи не говоритиму. Політичні теми, в обговоренні з Дезийдерієм Васильовичем, завжди обертаються проти мене, тому я наголосив, що говоритиму про загальнолюдські, радше, побутові обставини визначення свободи.

Спершу я йому розповів, що вирізняю поняття внутрішня свобода. Це річ надзвичайно тонка, вона потребує специфічних практик, яких я не знаю. Але, що таке поняття існує, що воно напрочуд глибоке і продуктивне, для мене є очевидним фактом. І, щоб не зачепити якогось питання вуйка, я відразу перескочив до свободи фізичної, свободи пересування. Це найбільш розповсюджена уява про свободу, до того ж, найбільш поширена та найбільш бажана. Їздити безтурботно по усьому світу - завжди колись було мрією майже кожної юної людини.

Від подорожей та мандрів моя бесіда цілком органічно перейшла до грошей. Гроші найкраще забезпечують таку свободу пересувань. Нині значна частина людей свободу і поєднують з грошима, бо вони можуть забезпечити і внутрішню свободу, і свободу пересувань, так вони вважають.

Поки я збирався перерахувати, ще які свободи можуть забезпечити гроші, як сам по собі збився і зазначив: "І ще: свобода - це здоров'я!"

Мене дуже втішило, що я вчасно сперся з перерахуванням чеснот грошей як основи свободи, що пригадав здоров'я як, чи не визначальний, фактор свободи. Аж ось, інша думка охопила мене. Я чітко усвідомив, що окрім усього переліченого, для мене свобода - це бути з коханою людиною: я так відчував цієї миті. Але вуйкові про це не сказав, тому що це не тулилося у визначення: за кохану потрібно відповідати, а це вже не свобода. Але це почуття відповідальності не менш солодше за свободу, якщо це любов.

Щоб якось вийти з протиріччя і паузи, я пригадав, трохи переінакшивши, Мілорда Павича: "Хочеш бути вільним, йди проти свого страху".

Задоволений собою я спинився, сподіваючись почути оцінку моїх старань від вуйка Дезя. Я налаштувався на довгу розмову, але Дезийдерій Васильович мовив лише одну фразу: "Свобода - це реалізоване бажання!"

Мені стало прикро, що я говорив так багато слів, навіть натхненно, а вуйко Дезьо одним реченням все об'єднав, і зробив це досконало і бездоганно. Відтак, вже я вирішив задати вуйкові питання, і мимохіть сам поліз у пастку: "Дезийдеріє Васильовичу, а як же бути зі свободою віри? Адже тут, на Перевалі, вам доводилось усіляке спостерігати?"

Такого погляду вуйка я ще не пам'ятав. Він пильно подивився на мене і наступної миті запитав: "Ти дійсно хочеш це знати?" Мені подітись вже було нікуди, і я ствердно кивнув головою, але вже знав, що затіяв недоречну для себе розмову.

"Запам'ятай, - сказав вуйко Дезьо, - є такі речі, що, якщо почнеш їх з'ясовувати, то нагрішиш більше, ніж з'ясуєш". Мені стало надзвичайно соромно, я гадав, що на цьому відповідь вичерпана. Але Дезийдерій Васильович довів свою думку до кінця, все ж таки, відповідаючи на моє питання: "В першу чергу, дбай про власну віру, а не про чужу - і тоді станеш вільним. Там де є справжня віра - там свобода повна. Бо усе, що ти найбільше бажаєш, ти отримуєш - це Божа благодать".

Я не знав, як мені реагувати, і тут дуже доречно кіт перекинув миску. Вуйко пішов виховувати кота, а я почав швиденько збиратись додому.

Автобус доправляє мене у Чернівці, а з гадки мені не сходить вуйкове визначення свободи як реалізованого бажання. Але чим більше я думаю над ним, чим більше моделей його застосування створюю, тим більше розумію, що віднайти ґандж у цьому визначенні практично неможливо.

І, коли я створюю ситуацію здавалось би абсолютної свободи, не обмеженої ні обставинами, ні коштами, то мені відкривається розуміння добре відомого поняття "золота клітка". В ній, здавалось би, є всі підстави відчути людині себе цілковито вільною, але я не розумів цю гіперболу - "клітка". Тепер я усвідомив, що це ніяка не гіпербола: така людина дійсно знаходиться якнайдалі від свободи, бо у неї немає бажань.

І якщо за вуйком Дезьом: "Свобода - це реалізоване бажання", - то така людина втрачає матеріал, з якого свобода "ліпиться" - бажання. І я стаю розуміти унікальність дитячого стану: залежні від батьків, від оточуючого середовища, в решті-решт, від фізичних можливостей, діти - це неперевершені створіння свободи. Це бурхливе джерело постійних бажань і їх миттєвих реалізацій.

Тому-то і вільний вуйків кіт: він постійно бажає те, що може, а може, те що бажає. У нього кожен день - це день реалізованих бажань. І тут мене ошелешило: так і у нас, власне, кожен день - це день реалізованих бажань. Так в чому ж справа, чому ми себе не вважаємо вільними?

І я пригадав дітей: ми вже або не бажаємо, або бажаємо не те, або просто прагнемо неможливого, нехтуючи тими, хто поруч, тими, хто рідний, тими, заради кого дійсно варто мріяти і здійснювати бажання.

Вже перед самим містом, раптом, я відкриваю для себе ще один зміст визначення свободи, запропонованого вуйком Дезьом. Він стосується теми, якої ми в розмові уникали - політичних свобод.

Людина, яка формує свої бажання в координатах "я хочу", потребує таких свобод. Якщо ж основний спонукальний мотив людини будується в координатах "дай", то їй політичні свободи не потрібні - вона потребує патрона, як казали в Древньому Римі. Її політична свобода - це свобода у пошуку господаря.