Хай живе дискримінація жінок!

60
7 травня 2011

Що ближче День матері, то вагоміший привід для речників різних жінкозахисних організацій нагадати суспільству, що в ньому є дискримінація за статевою ознакою.

Якщо почитати їхню статистику, жити стає сумно й страшно.

Ну так, так: насильство в сім'ї, відсутність жінок у владі, надання потенційними роботодавцями переваги працівникам чоловічої статі та "прозора стеля", яка не пустить жінку вище певного рівня на кар'єрній драбині, поширення гендерно-дискримінаційних образів в інформаційному просторі тощо...

Але про це все детально напишуть феміністки. І супроводять це все страхітливими цифрами та несамовитими коментарями. Щоб волосся дибки ставало й руки опускались.

Проте термін "дискримінація" прекрасний тим, що тлумачити його кожен може в міру власних потреб.

Якщо дискримінація - це обмеження прав за ознаками, які не є прийнятними й слушними підставами за обставин, у яких вони мають місце, то хто й за якими критеріями визначатиме цю "прийнятність" і "слушність"?

Скажімо, чи дорікне найзапекліша феміністка роботодавцеві, який на посаду вантажника навіть не розглядає кандидатур жіночої статі? Або історія з життя: майже уявляю, як моя свекруха, тоді ще сімнадцятирічне дівчисько, рветься працювати на хімзавод у "врєдний цех", розводячись про рівні права, а її керівництво: іди звідси, шмаркачко, нічого ще не тямиш у житті...

Та які рівні права, панове?! Хто вам сказав про "рівні права"?

Коли люди жили в печерах і не мали зайвого часу заморочуватися умовностями - чоловіки ходили на полювання й захищали плем'я від ворогів, а жінки берегли огонь, готували їжу, займалися збиральством, народжували й виховували дітей... Навряд чи вони боролися за своє право замість підтримування вогню ходити на полювання або боротися з печерним ведмедем.

І питання про те, хто розумніший/головніший, не стояло. У чоловіків та жінок просто були різні функції. Чоловік випробовував нові технології, і часто гинув під час цих пошуків, як це часто буває з першопрохідцями; жінка відбирала із цих здобутків життєздатні, які варто передати в спадок наступним поколінням.

Тому з'ясовувати, хто тут базова стать, а хто так собі, безкоштовний додаток, сенсу не було - йшлося не про конкуренцію, а про симбіоз.

Такий варіант взаємодії чоловічого й жіночого можна спостерігати в племенах, які досі ведуть примітивний спосіб життя, або на традиційному символі "Інь-Ян" - класичних "рибках".

Як мало спільного з нашим сьогоденням!

Звичайно, чим далі культура відходила від природного стану речей, тим більше в ній викривлювався здоровий баланс між чоловічим і жіночим, і вже давні греки бачили привід для радості в тому, що вони не давні грекині, а в середньовічній Європі церковники всерйоз розглядали питання, чи є в жінки душа... Але, на щастя, нашим предкам завжди бракувало часу на порожні балачки. Та й безпосередній контакт із землею сприяє збереженню архетипних уявлень.

Тому слів "дискримінація" та "гендер" українці самі б не вигадали ніколи.

Але настало двадцяте століття.

І архетипи взялися викорінювати. Бо те, що було правильним тисячі років, ніяк не накладалося на новітні розробки із задоволення амбіцій нових вождів. Жінки дізналися, що вони доти були гноблені й нещасні, а тепер будуть такими самими людьми, як і чоловіки. Себто так само муситимуть кинути всі сили на будівництво супердержави. А вже про виховання їхніх дітей подбають у спеціальних закладах, які організовує ця супердержава. Бо вона ж дасть раду дітям набагато краще, ніж мати...

Так виросло кілька поколінь. І одне з них уже заговорило про гендер. Воно взагалі знає багато слів, без яких чудово обходилися його предки...

Проте жінка - це досі жінка.

Багато українських чоловіків навіть після всієї масованої роботи з їхньою свідомістю не можуть визнати, що жінка - це така сама людина, як вони самі. Хоча б тому, що протягом тисяч років жінка вважалась істотою магічною, втіленням образу Землі - Всеплодющої Матері...

Її здатність давати життя сприймалася як щось сакральне, її вміння творити чудеса оспівувалось в казках та інших формах усної народної творчості, її мудрість вважалась майже беззаперечною, бо вона "жіноча"... А пошана до матері - це взагалі невід'ємна частина чи не всіх людських культур.

Кому навіть у наші часи не доводилося бачити, як поступаються місцем у громадському транспорті вагітній жінці або матері з дитиною?

А проте, маючи бажання, такі дії можна теж кваліфікувати як дискримінацію!

Ключові слова - "маючи бажання".

ООНівський Комітет з прав людини ще в далекому 1989 році вирішив, що не будь-яка відмінність у поводженні є дискримінацією. Ура!

Ще можна почитати Міжнародний пакт про громадянські та політичні права - документ, який теоретично покликаний боротися з дискримінацією на всіх рівнях, і багато його статей про це свідчать. Проте пункт 5 6-ї статті чомусь забороняє виконання смертних вироків, що їх винесено вагітним жінкам.

Агов, феміністки, чому мовчите?

Хоча феміністки більше люблять говорити про те, що жінці важче влаштуватися на високооплачувану роботу. Але, маючи змогу поспілкуватись із цими феміністками особисто, я питаю: а тепер постав себе на місце роботодавця? Перед тобою сидить жінка дітородного віку - через деякий час вона піде від тебе в декрет і матиме рацію, бо для жінки просто нормально народжувати дітей і дбати про них. А як же ти? А твоя справа?!

Навіть якщо не акцентувати на твоїй фінансовій участі в її розмноженні - хоча порахуй, у скільки тобі обійдеться її декрет! - то уяви: через деякий час вона вибуде, на її місце треба буде знайти іншу людину, а потім ця, перша, повернеться з декрету - і ти за законом мусиш її взяти назад. Вигадуй що хочеш, а місце для неї маєш вишукати!

Тож чи не простіше відразу надати перевагу чоловікові?

Звичайно, роботодавець не дурний, і між некомпетентним чоловіком та компетентною жінкою вибере-таки жінку. У таких випадках феміністки люблять казати, що жінка має бути на голову вища за чоловіка, аби обійняти його посаду. Хоча чоловік, на відміну від хай якої компетентної жінки, не піде в декрет і не тікатиме на лікарняний щоразу, як тільки дитина захворіє, а діти час від часу хворіють - це підтвердять усі, хто їх має!

Адже материнство - це окрема робота, яка потребує чимало часу й сил.

Проте є багато жінок, які вирішили всі ці питання в індивідуальному порядку й навчилися поєднувати дитину та роботу. Тому нічого трагічного - це можливо! А що не стає системою, то не дивно: далеко не всім жінкам це потрібно...

Бо, власне, жінка самореалізується передусім не через роботу, а через особисті стосунки - цього від неї досі очікують кляті ретрогради, яких у суспільстві переважна більшість. І якщо для чоловіка робота - це одне з головних призначень, то для жінки - спосіб бути інтегрованою в суспільство. Далеко не єдиний спосіб, слід зауважити! Тому підходи до роботи в них часто різні. І результати різні. Що теж треба враховувати, перш ніж заводити розмову про дискримінацію.

Примітно, що жінки, які захотіли досягти якогось кар'єрного щабля, і зробили це, про дискримінацію не говорять. Може, вони й не знають, що сьогодні право має гуманітарний характер, згідно з яким сильному надається свобода, а слабкому - підтримка.

Але підтримки чомусь не шукають - їм достатньо свободи...

Жінки й чоловіки - різні, як не крути. Сучасні вчені теж із цим змирились. І це треба використовувати, а не намагатися виправити штучно.

Особливо тішать мене "квоти за статевою ознакою", які феміністки прагнуть ввести в уряді. Відразу уявляється Тимошенко, яка заявляє, що результати останніх президентських виборів - це дискримінація, і вимагає ввести квоту для жінок на посаді президента України - щоб, оскільки 53% населення України становлять жінки, то й 53% президентів становили жінки. Ну нехай навіть 50. Жіноча каденція - чоловіча каденція, жіноча - чоловіча...

Тому геть рівність - і хай живе дискримінація!

Хай жінку пропускають уперед, хай у її присутності вибирають вирази, хай подають їй пальто й відчиняють двері, хай підносять важкі речі - бо в країнах, де фемінізм переміг, цього вже давно не роблять!

Хай жінка народжує й годує! Хай працює, якщо має таку потребу, або не працює, якщо не має - їй ніхто слова не скаже!

А хто хоче із цим боротися - нехай бореться!

Якщо більше нічого не вміє...

Атанайя Та, спеціально для УП

powered by lun.ua