"Викрадіть з лікарні!", або Як вижити?

4154
9 червня 2011

Коли на рак захворів мій тато, я не думала, що ситуація із онкологічними хворими в Україні настільки жахлива, настільки жорстока, настільки безперспективна. Почну, мабуть, з декількох моментів, які нам довелося пережити тут, в Україні. Це пояснить, чому було вирішено лікуватися за кордоном. І скажу так: у нашій країні, краще не хворіти взагалі.

Мені дуже хочеться розказати усім, як у черзі до головного лікаря стояла шеренга з жовтих, виснажених, хворих на онкологію людей, для яких у задушливому коридорі не було жодного стільця. Про те, як син одного із тих нещасних людей, переніс із сусіднього відділення два стільчики, і як санітарка кричала та штовхала тих нещасних хворих. До речі, стільці вона таки перенесла до свого пошарпаного відділення.

Мені дуже хочеться розказати про контраст між обдертим, бідним коридором столичної (!!!) лікарні та світлим, обладнаним і сучасним кабінетом головного лікаря. Ми на власні очі бачили як ця, вибачте, засмагла VIP-персона, сидячи у шкіряному кріслі із відразою дивилася наші знімки, і як сказала: "Ну... тут рак". На наше "А, може, ще є шанс спростувати діагноз? А може ще якісь аналізи"? із роздратуванням кинула: "Даже не надейтесь". 

Скажіть, як себе має почувати пацієнт, який, попри страшний діагноз, все таки сподівається на одужання? Скажіть, як мають відчувати себе близькі і рідні пацієнта, які готові віддати все, аби хворий одужав?

Пройшовши всі "радості" української медицини, ми вирішили шукати інші варіанти, адже емоційний стан тата погіршувався ще швидше, аніж розвивалася пухлина. Перебуваючи у палаті столичного інституту Шалімова, він зателефонував вночі додому і попросив, в буквальному сенсі, викрасти його. Тим, чим там годували, не їли, мабуть, би і собаки, а спина від ліжка боліла так, що він просто не міг спати. Це при тому, що за 5 днів нами було сплачено 900 грн. офіційно у касу і ще 1000 грн., щоб поклали.

Окремої історії потребує і обласний онкологічний центр. Там для того, аби отримати довідку, що пацієнт хворий на рак, треба стояти декілька днів у черзі, бігати різними коридорами і місцями. Дійсно, хіба онкохворі не можуть вистояти декілька годин у черзі? Чи побігати за додатковими довідками?

Одна моя знайома, яка лікувала свого 30-річного чоловіка Едіка, також може розказати багато і про професора, про якого йшлося вище, і про столичні лікарні. Професор, про якого кажуть, що він прекрасний хірург, на сьогодні уже не лікар, а...бізнесмен. За його ж словами: "Киев такой город: проснулся - плати! Даже за воздух".

Вона про столичну лікарню каже так: "Сама атмосфера в Шалімова така: кладеш гроші до кишені - тебе бачать, а ні - тебе немає".

До речі, цей професор, "світило" медичної науки, навіть прогнозу нормального дати не змогло. Порадило знижувати "білірубін" у крові, хоча знало, що це неможливо.

Едіку було 30 років 

Хочеться одразу додати, що Едіка, який після українських поневірянь лікувався у Сингапурській клініці, лікували 3 роки (наші лікарі давали йому рік). Помер він у Донецькій лікарні від шлункової кровотечі, коли вже онкомаркери, зроблені в Сінгапурі, були в нормі.

Онкомаркер - метод лабораторного дослідження. Являє собою специфічні речовини, що з'являються у результаті життєдіяльності ракових (а іноді і нормальних) клітин і зазвичай, виявляються у крові і/чи сечі онкологічних пацієнтів. Вони надзвичайно різні за своєю структурою, хоча у більшості випадків є білками, чи їх похідними. Деякі з них мають високу специфічність, тобто характерні для одного виду пухлини, деякі можуть виявлятися при різних типах раку.

На момент смерті молодого чоловіка, пухлина у його організмі була уже неактивною, дякуючи хіміотерапії. Між іншим, в Україні черги на отримання хіміотерапії шалені, ціни - ще більші. Тут Едіку відмовили у проведенні курсу хіміотерапії. Сказали, що таке лікування просто вб'є його.

Сінгапурські ж лікарі не побоялися і зробили йому декілька курсів хімії. Це дало йому шанс, надію та можливість продовжити життя ще на три роки. Вартість хіміотерапії в Україні та Сінгапурі приблизно однакова: курс "хімії" в Україні коштує 1300 доларів США, а Сінгапурі - 1000 євро. Різниця тільки в тому, що пацієнтів прекрасно годують, у них сучасне обладнання та нові ліжка, і уважний персонал (в Сінгапурі пацієнтів не кладуть до лікарні, хімія проводиться амбулаторно, тому що у цьому немає потреби, адже завдання лікарів не тільки боротися із хворобою, але й забезпечити пацієнтові активний спосіб життя!)

Та повернімося до початку.

Після всіх поневірянь та радості від українських лікарів та лікарень, ми вирішили лікуватися за кордоном. Німеччина, Ізраїль, та США були надто дорогими. Сінгапур же, майже не відрізняється за сервісом та препаратами, а що найголовніше, цінами.

Ось перелік цін на деякі процедури в одній сінгапурській клініці:

 - Первинна консультація лікаря 100-120 сінгапурських долари (50-60 євро), наступні 30-40 євро, + 7% податку.

- Аналіз крові - 150-250 євро (в залежності від кількості показників);

- Перегляд гістологічного матеріалу - 250 - 750 євро;

- Діагностика із використанням позитронної-еміссіонної томографії у поєднанні із комп'ютерною томографією) - 1100 євро

- Променева терапія - 2 - 12,5 тис. євро (сюди включено вартість Томотерапії -вид променевої терапії, що об'єднує тримірне зображення КТ и МРТ, що дозволяє точно виявити розміри та місце знаходження пухлини).

Для порівняння, розцінки на лікування раку у столичній клініці Спіженко, Україна:

- Консультація спеціаліста клініки - $90

- Діагностика із використанням КТ - 150-300 доларів;

- Діагностика із використанням МРТ - від 250 доларів;

- Онкоскрінніг всього тіла - 1000 доларів;

- Радіохіхургічне лікування раку системою Кіберніж - від 12 500-18 тисяч доларів;

У столичній клініці "Лісод", яка теж спеціалізується на лікуванні ракових хворих, така цінова політика, Україна:

- Консультація лікаря - 1250 грн;

- Діагностика КТ, МРТ коштуватиме від 1000 до 20 тис. грн;

- Курс променевої терапії обійдеться у 1945 грн. Кількість необхідних сеансів від 10 до 40.

Приклади розцінок у Європі, Німеччина:

 - КТ, позитронна-эміссіонна томографія та аналіз крові коштуватимуть 5000 євро.

На жаль, мало хто публікує розцінки на послуги такого характеру. Все таки кожен випадок - індивідуальний.

На власному досвіді, без будь-якого намагання рекламувати той чи інший спосіб і місце лікування, можу сказати, що найголовніше для такого пацієнта - це бажання жити і боротися. А коли на тебе, розмахуючи брудною ганчіркою, кидається санітарка, навряд чи захочеться жити і бачити це кожного дня. В нашій країні, на жаль, до тебе ставитимуться як до людини, лише тоді, коли придивляться до твого гаманця. Та і то не завжди.

Коли в моїй родині більше не було можливості сплачувати за лікування тата, ми лікувалися тут. Нам вдалося продовжити його життя тільки на три місяці. Декілька разів викликали швидку, але лікарі, прочитавши діагноз уже нічого не хотіли робити. Один лікар приватної швидкої після того, як нічого не зробив, лише сказав мені: "Готуйтеся до найгіршого". Що тут скажеш? Хоча б так...

Що ще можна порадити? Якщо у вас у сім'ї сталася така трагедія і є можливість вивезти хворого на лікування - робіть це якнайшвидше. Ви реально зможете продовжити життя людині. Вся медицина там направлена на комфорт і полегшення страждань таким хворим.

У нас навпаки.

Говорити про реформування системи в Україні - безглуздо. Її треба просто міняти. Перевернути з ніг на голову, переглянути стандарти.... хоча міняти треба не тільки саму систему, але і людей, які в ній працюють. Починаючи от з тієї санітарки, яка забирає стільці в онкохворих.

До речі, сьогодні, 9 червня, моєму татові виповнилося би 54 роки...

powered by lun.ua